Розділ 8

Стара знайома або як стати злодієм

Не біжи одразу додому, зупинись біля лялькової вистави.

Хоча я вважала безглуздим прислухатися до слів ворожки, але все ж мої ноги крокували до місця лялькової вистави. Знайти визначне видовище не важко, адже більшість містян скупчилась саме там. До того ж сміх глядачів лунав дуже голосно, він також був моїм провідником. Мені вже стало байдуже на слова жінки більше цікавило що ж так розсмішило натовп.

Підійшовши поближче я дізналася що лялькову виставу організувала театральна трупа «Королівський уклін».  Я і раніше чула цю назву. Доволі відома театральна трупа, яка роз'їжджає  по містам та невеликим селищам Тальянти. Збирає народ докупи і об’єднує  їх. Від малого шибеника до мудрого старійшини села. І кожного зацікавить і кожного звеселить їхня вистава.

Я дивилася на гру ляльок, а сльози розривали очі. Всім весело, а мене відчуття несправедливості рве на шматки. Невже в очах цих людей королівська сім’я така жалюгідна? Вистава про короля і його дітей, але не важко здогадатися що герої п’єси змальовані з представників сім’ї Ер Мастів. Судячи з вистави король жорстокий старикан, який піклується лише про те щоб тримати владу міцно в руках. Чоловікові байдуже на добробут свого народу та на щастя власних дітей. А ще він пропонує своїх дітей найзаможнішим титулованим особам. Так мене судячи зі всього пропонували  лорду Естербі, але щось пішло не так і згода розірвалась. Звідкіля люди знають що і справді батько планував мої заручини з лордом.

Дивлюся виставу далі… Невже ми всі здаємося такими поверхневими та порожніми всередині. Мого бідолашного брата Браніслава змальовують як якогось недалекоглядного йолопа, який цілими днями байдикує і милується морем. Над Збориславом  не знущались надто, може зіграв його юнний вік, а може він більше до вподоби людям у ролі майбутнього короля. Але тим не менш все це було гидко…наче  чужинці корпаються в твоїй брудній білизні.

Зла, жорстка сатира. Грубе висміювання моєї сім’ї завдавало пекучого невиліковного болю. Чи то притаманно людям бути невдоволеними владою чи то просто весело кепкувати над іншими. Може таким чином вважають себе більш вагомими і праведними, а може ми дійсно як правляча родина не заслужили визнання та поваги від власного народу.

Як би хтось відповів на це важке питання чи порадив як змінити загальну думку чесного люду чи прислухались би ми? Виправляли помилки чи не зважали на них та жили не тужили як і раніше….

Від сумних думок відволікла досить голосна розмова двох молодичок, що гуртувалися поруч. Спочатку я не усвідомила, що привернуло мою увагу чи то знайомий голос дівчини чи то опис подій, розвиток яких я знаю не з чуток чи то почуте ім’я, яке намертво відкарбувалося в моїй пам’яті.

- Так дуже схоже на це розбещене дівчисько. Пам’ятаєш її пискляве « як ви смієте?» Я тоді ледь втрималася щоб не дати їй добряче по пиці. Як гадаєш колишню принцесу добре привітали вовки в Сарганському лісі?

- Нема сумнівів. Впевнена тварюки насолодилися її м’ясом.

- Так. Навряд чи вона вижила. Ми рік вчилися в академії щоб виживати в таких умовах. В неї не було жодного шансу.

Які ж вони бридкі! Тумаком вона хотіла мене пригостити, це зараз я не втримаюсь і влаштую бійку. Але вирішила не діяти в гарячці, а послухати ще їхню балаканину. Може щось цінне дізнаюсь. До того ж діяти треба вміло і хитро, адже сили не рівні.

- Міршо, ти до роботи вартових повернешся чи маєш намір забути нашу справу?

- Люба, я провчилася три роки в академії, якою управляє найсильніший чорний маг нашого королівства, потім ще рік була вартовою у палаці.  Я вже сповна надивилася на інтриги вельмож, побула в осередку розпусти, познайомилася з відомими зрадниками королівства. Мені остогиділо. Хочу пожити для себе. Тим більше коли відірвала такий ласомий шматок.

Що? Академія, якою керує чорний маг? А чи не так казала ворожка? Точнісінько її слова. Зараз вже більше надаю цінного значення словам ворожки. Вже все сказане не здається  брехнею, а скоріше дарунком долі.

Дівчата продовжували торохтіти як дві сороки.

- Розумію. Враховуючи достаток твого нареченого про майбутнє вже не треба перейматися.

- Так. Головне щоб цей бовдур не зіскочив з гачка.

- О тож бо.

Як не соромно? Одна використовує закоханого хлопця у своїх корисних цілях, а друга вважає таку поведінку правильною, а й ще безбожно заздрить подрузі через її вдачу.

А далі було ще цікавіше. Добре, що я не полізла з бійкою до сторожниць, а нагострила свої вушка.

- О, ти залишила собі ланцюжок принцеси? -  Мірша торкається шиї подруги, піддіває пальцями золоту річ та з цікавістю розглядає коштовність. – Гарний! Цікаво що всередині ланцюжка?

- Не маю навіть уявлення. Скільки б не намагалася відкрити все не вдається.

Ще б пак. Бо ланцюжок зачарований і лише власниця має право відкрити таємницю його вмісту. Дурепи! Як вони працювали в королівській варті, якщо не знають таких дрібниць. Чи їх тримали на посаді за красиве личко і підлабузництво? До того ж крадіжкою очорнили руки. Така поведінка недостойна стражниць палацу. 

Наскільки мені відомо вояк та стражниць, вартових добре навчають. Їхню освіту сплачує держава за рахунок податків громадян. Навчаються вони десь три чотири роки. І подейкують що освіта їх схожа на безкінечні тортури.... Може то лише чутки? Судячи з побаченого так воно і є.