Розділ 9

Удача дихає в потилицю

Знайти дівчину виявилося не так легко як здавалося спочатку, до того ж заважали завдання власниці та кухарки. Маневруючи між столиками в бенкетній залі вдивлялася в обличчя відвідувачів, але дівчини серед них не було. Мабуть вона або готується до приватної зустрічі або вже в кімнаті відпочинку.

Бенкетна зала заповнена натовпом. Гарно вбрані дівчата збирають брудний посуд зі столиків, наповнюють келихи пальним, приносять з кухні запашні смачні страви та дарують джентльменам свої грайливі посмішки та палкі погляди. Деякі панянки сидять разом з чоловіками та розмовляють, зваблюють своїми відвертими вбраннями та провокуючими рухами, а більш досвідчені в цей час або усамітнюються з обраними партнерами в кімнатах на другому поверсі будинку або вже отримують плату за отримані послуги.

Інколи мене плутали з легковажними. За вечір було почуто безліч пропозицій, від яких мої щічки палахкотіли кольором стиглого червоного буряка. Стільки ж було сказано приємних слів та компліментів на мою адресу, але всі вони не торкнулися мого серця. Практично кожен чоловік намагався познайомитись або затягнути до своєї веселої компанії за столом. Вже тисячу разів я пошкодувала про вдягнене вбрання. Втомившись від настирливої уваги, вирушила на кухню в пошуках відпочинку та спокою. Як виявилося я вдало заглянула до святині кухарки.

-Ходи сюди дівчинко. Є надважливе завдання.

Уважно слухаю, не смію заперечувати, адже качалка в її руках виглядає загрозливо, очі так і сіпаються від її широких рухів. Приб’є, а скаже що так було.

-Віднеси напої до кімнат відпочинку та поцікався у відвідувачів чи бажають вони ще чогось смачненького.

О, це та нагода якої я так довго чекала. Адже в залі я перевірила кожен закуток, а можливості пошукати злодійку на другому поверсі поки що не мала. Удача сьогодні на моєму боці, відчуваю як вона дихає мені в потилицю. Чомусь впевнена все вдасться.

Після огляду кімнат мене покинуло відчуття тріумфу, адже дівчини ніде не було. Наче крізь землю провалилася. Крокую до останньої відпочивальні, відчиняю двері та завмираю від несподіваної зустрічі. Добре, що обличчя прикрите вуаллю. Неможливо прочитати емоції, лише інтонація видає моє тремтіння та жах. Пропоную напої, питаю про смакові вподобання в їжі, а сама зараз опритомнію від страху.

В кімнаті дівчини немає, але є той хто останні два місяця невпинно мене шукає. Найсильніший чорний маг в нашому королівстві. Деріал Гранд. Щось замало мені повітря, треба скоріше тікати від нього. Ще пізнає. Хоча ймовірність мала, крім кольору волосся нічого не видає в мені ту продавщицю рукавичок, що осоромила главу відділу безпеки Тальянти.

-Чекай. Куди тікаєш? В мене мало часу. Розваж мене!- від його голосу мурахи наче скажені гасали по шкірі.

- Я тут не для того! – вийшло грубіше ніж очікувала.

Потирає підборіддя, усміхається. Але злості в очах немає, лише цікавість та здивування.

-Для чого ж тоді?

-  Розносити їжу та напої, інших послуг не виконую.

- Навіть так?- нетривале мовчання, а потім він так різко опинився поряд, що я не втримавшись на ногах, почала політ на підлогу. Остання думка в голові "Зараз поцілую сліди його брудних черевиків".

Перш ніж це сталося теплі чоловічі руки спіймали та притягли в свої обійми. Серце затремтіло наче спійманий птах. Швидко дихаю, здається повітря недостатньо. Разом з ним насолоджуюсь терпким ароматом  міцного натренованого тіла з присмаком солі. Мої губи торкнулися на мить його оголеного торсу.

Відскочила аж в інший кут кімнати, а чоловік тим часом наближається. Його тихі слова наче сіті оплітають тіло, не дозволяючи зробити жодного руху.

-Так схожа на неї. І чому я не можу викинути нахабне дівчисько з голови. – вголос розмірковує та тягне руку до моєї вуалі. – Я лише погляну на твоє обличчя і відпущу, не буду наполягати на близькості, але якщо забажаєш то щедро заплачу за ніч с тобою.

Від незручної ситуації та викриття моєї особистості врятувала вартова, яка прийшла на побачення до мага.  Ще раз запитала чого бажають любі клієнти та з щасливою посмішкою поспішила знову на кухню, але проходячи повз молодиці почула її зле шипіння.

- Геть звідси! Він мій!

Зневажливо прошепотіла: «Не дуже й хотілося.»

Чомусь перед тим як покинути кімнату, обернулася ще раз подивитися на мага. Даремно я це зробила. Його уважний погляд і неприємно скривлена усмішка дали зрозуміти, що мої слова почула не лише дівчина. Мій поцілунок ще досі яскраво прикрашав його шкіру. Зніяковівши попленталась виконувати заказ молодят, аби одразу ж повернутися та при першій же нагоді схопити кулон та покинути це розпусне місце.

Загрузивши смаколиків  повну тарілку та взявши пляшку солодкої фруктової настоянки я несміло рушила знов в покої Гранда. Двері були не зачинені, тому легко відчинивши я зайшла  до кімнати тимчасових господарів. На мить очманіла від побаченого…

Все ж таїнство між чоловіком і жінкою для мене було ще досі таємницею. Так смак поцілунку мені відомий, але діло до ліжка так і не дійшло.  Я була не готова, а Рудольф на цьому не наполягав. Раніше я думала що мені дістався справжній скарб, адже парубок розумів мене з полу слова, а зараз я знаю чому він так поводився. Все було брехнею, на яку я так охоче купилася.