Розділ 13

Таємниці Аделіни Райз (частина друга) або зачіска від пухнастого.

Деріал Гранд?

Якого біса? Що він забув серед темного непривітного лісу? 

Дивлюся на майстрів, які шепчуться між собою. Посмішка не покидає їх облич... А я почуваюся наче кіло лимонів проковтнула. Дивитись як пара милується чомусь боляче, виникає відчуття наче заноза в серці поселилася.

Чого б це?

Ай, байдуже. Краще буду озиратись щоб не перетворитися на закуску для голодних зубчатих монстрів цього клятого лісу.

- Як думаєш куди ми прямуємо? Що будемо робити?

Зара трясеться від страху. Як я добре її розумію, бо чим ближче ми до серця лісу тим менше в нас шансів повернутися назад живими. Про цей ліс стільки чуток та балачок ходить, легенд та переказів і зауважте не однієї хорошої історії. Страхи якісь і містика. Подейкують живе в темряві лісу кобло потвор, що отрутою дрибязчить і вбиває людей. Тому поколіннями не ступає в темне пекло Сарганського лісу людська нога. Всі сміливці живими не повернулися, а нових не знайшлось.

- Я впевнена що щоб ми не робили в захваті ми від того навряд чи будемо.

- Отожбо! - Зара взяла мене за руку і ми рушили далі по слідах своїх майстрів. Близнючки були неговіркими. Мовчки пленталась позаду нас.

Аделіна весело вистрибувала поряд з Деріалом. І взагалі атмосфера між ними двома така приємна і тепла, що навіть заздрісно стає. Мабуть вони не лише друзі, а й закохані. Чим далі крокую тим більше переконуюсь в своїх здогадках.

Все ж я була права коли думала що ми ще на когось чекали біля воріт академії. Тим хто запізнювався був чорний маг. Невже так хвилювався за безпеку своєї дівчини що не пошкодував солодкого сну?

 - І тобі страшно? Он як зпохмурніла.- мій стан Зара пояснила як вважала за потрібне. Що ж нехай думає так. Все ж краще за правду.

Бо від правди, котру не приховаєш від себе, хололо тіло і тремтіли руки.

- Але ти не бійся! Майстри з нами! -так в їх майстерності нема сумнівів, тому хвилюватися нічого.

- Нарешті! - голосно вигукнула майстриня.- Ви подивіться дівчатка яка краса!

Ми всі дружньо наче за командою стали рівненькими стовпами і витріщили беньки в пошуках чогось неймовірного або хоча б того за чим пленталась до лісу. Ніхто із нас нічого особливого не побачив. Перекинулися поглядами та рухами рук та плечей немов прозвітували один перед одним. Де та краса? Про що вона? Я не здивуюся якщо майстриня каже про якусь комаху. Для неї все живе гарне та надзвичайне. Навіть гризуни та комарі!

Одна з близнючок поки міс Райз відволіклася покрутила пальцем біля скроні. Немов сказала: Сказилася майстриня. Мізки розбіглися хто куди!

Не втрималася і захіхікала собі в рукав, але веселощі швидко закінчились бо отримала добрячого стусана. Ми всі дурепи забули про чорного мага, а він часу не гаяв - за нами слідкував. Великоокий хитрий щур!

- Дивіться яка краса!- з захватом зітхає Аделіна і руками відтісняє зелені кущі, а ми дивлячись на те диво втратили щелепи наче бовдури. За розлогими кронами кущів та невисоких дерев росла ціла галявина мандрогор. 

Про цю рослину знав кожен громадянин Тальянти. Вона була рідкісною та коштувала цілий статок. Ззовні гарна квітка, а під землею корінець - маленьке вередливе створіння, що нагадує за своєю статурою тіло людини.

Рослина лікарська. З її коріння роблять знеболююче, а також заборонені галюцигені препарати. Квітки ж використовують в парфумерії. Один маленький флакончик коштує, навіть не знаю скільки. Бо мала я їх безліч і користувалася лиш цією елітною вишуканою парфумерією. 

Так коли була принцесою я мала все що бажала. Я не одноразово бачила ці квіти бо їх вирощували в королівському саду. Різних відтінків від білого до темного фіолетового.

- Ваше завдання вирвати по одній мандрогорі і донести до академії, а вже там наші цілителі знайдуть застосування цим красуням. - Аделіна підійшла до блакитної квітки, провела пальчиками по її пелюстках, щось прошепотіла і одним рухом вирвала мандрогору.

Рефлекторно я затулила вуха, бо знаю як вищать ці створіння. Їх крик плавить мізки та псує вушні перепони, але реальність перевершила мої очікування. Абсолютна тиша.

-Що? Але як? Неможливо!- я не могла втримати слів. Мені здалося мій шепіт був надто голосним, але подивившись на всіх зрозуміла що ніхто не звернув уваги. 

Існує два способи уникнути каверзного співу мандрогори. Про це знає не кожен, бо це знання таке ж дорогоцінне як і сама рослина. Наша майстриня не скористалась жодним з них...

Дівчата подивившись на майстриню, вирішили що то легка справа і стрімко ринулися на мандригор, а ті в свою чергу бігали від них по всій галявині та заривались в землю. Одній з близнючок вдалося схопити втікачку... Не пройшло і хвилини як всі ми стали свідками гучності крикухи. 

Крик мандрогори лунав голосно та дзвінко.

Не очікуючи такої несподіванки дівчина не втримала здобич в руках, а та користуючись своєю свободою побігла до своїх подруг і зарилась в землю.

- Що ж робити?- розгубленого питає Зара, адже і справді не розуміє як виконати завдання, а міс Райз своїми методами ділитись не поспішає.

- Ніхто нікуди не піде поки всі не зловлять по одній мандригорі.- вона ніжно приголубила рослину наче дитинку. 

Хто вона? Аделіна Райз це суцільна таємниця. Таких як вона я ще не зустрічала.

Всі бігали ловили, намагалися і накричати і приголубити і в мішок запхати дику неприборкану рослину, але все марно.

 - А ти чого стоїш? Чому не зробила жодної спроби?- хриплий спокійний голос вирвав мене із міркувань. Я не задумуючись відповіла і лише потім зрозуміла свою фатальну помилку.

- Їх спроби марні. Так мандригору ніколи не спіймати. Є два методи, хоча судячи з побаченого сьогодні три.- ділюся своїми думками..

- Звідки дівчині твого достатку знати про це?- так мені не гоже володіти такими знаннями бо судячи з історії я бідна дівчина. Прийомна дочка не вельможного купця. А своєю необдуманою відвертістю я псую історію, викликаю більше запитань до своєї персони.  Розумію що не варто нікому говорити про те що я колишня принцеса. Моє відречення від королівської сім'ї то велика таємниця, а моє життя було приречене на поталу вовкам, але сталося не як гадалося. Я ще досі жива.