5.2

Важкі кроки пролунали зовсім близько. Я не придумала нічого кращого, ніж притулитися до стіни біля дверей. Якби в коридорі не було людей, з цього, можливо, щось і вийшло б, а так… Жест відчаю.

Масивний, одягнений у чорну робу чоловік переступив поріг і, не роззираючись, попрямував до крісла біля столу дізнавача. В одній руці він тримав мішок для трупів, у іншій – паперовий пакет із намальованим колоском безвусої пшениці.

Я виглянула за двері. Двоє в мундирах охорони, покоївка і схожий на тхора хлюст. Безумовно, не вихід.

Тим часом Джель виявив, що в кабінеті не вистачає головної дійової (точніше, бездіяльної) особи, і обернувся з несподіваною спритністю.

– Будь ласка, не кричіть. – У мене розколювалась голова. – Я не збираюся вас убивати.

Він виставив перед собою схрещені долоні.

«Забобонний жест?» – подумала я, а наступної миті впущений ним пакет впав на підлогу і вибухнув.

– Борошно? Ви збиралися з мене пиріг приготувати? – це настільки вибивалося з десятків придуманих мною сценаріїв майбутнього, що я почала верзти казна-що. – Пропоную домовитись, га?

У повітря піднялася біла хмара, і Джель почав чхати. Його роба стала сірою, припорошене борошном грубе обличчя, навпаки, потемніло, чорні кучері впали на очі.

– Будь ласка, передайте дізнавачу, що я на все згодна. Я здам Ластонію! І Ньепу. І Уштера Отта. І цього… Як же його… Чи її? Жако Лея теж! Умова одна: ви…

«…гарантуєте мою недоторканність на державному рівні», – після чудесного «зцілення» від драконівської отрути я відчувала, що вони розглянуть це пропонування – або хоча б вдадуть, що розглядають.

Але позаду виник якийсь рух, і я з переляку відсахнулась, не закінчивши думки.

– Кано? – Це був схожий на мопса секретар.

– Взагалі-то дізнавач Кано. – Він посміхнувся, показавши широкі зуби. – Та я не наполягаю на формальностях.

– Тобто?..

– Ви ж розумієте нашу мову, леді не-Айро. Що вас здивувало?

Здивувало мене те, що я потрапила в найдавнішу із пасток – скорилася стереотипам. Заарештовану «Айру Керейру» привели в кабінет дізнавача, і я без роздумів визнала дізнавачем першого-ліпшого грубіяна, а на непримітну доброзичливу людину начепила ярлик «секретар».

Залишалось дізнатися, хто такий «шаєрон».

Щось підказувало: відповідь мені не сподобається.

– Кажете, що зрадите Батьківщину без питань? – Кано вказав приголомшеному Джелю на вихід. – Дозвольте поцікавитись, яку саме?

– Е… Ластонію? – Мене стільки разів обзивали ластонською агенткою, що це здавалося очевидним.

Дізнавач виглянув за двері і гукнув прибиральницю.

– А як же Ньепа? – промовив рівно вже до мене. – Хіба ви не уродженка Ньепи, яку найняли ластонці?

Упс. Про Ньепу я не знала зовсім нічого, тому зробила ставку на Ластонію.

– Не зовсім. Мої батьки з Ньепи, але народилась і виросла я в Ластонії.

– Он як? – Кано спостерігав за дівчиною в коричневій сукні та фартусі, що швидкими чіткими рухами підмітала підлогу. – Це все змінює.

Покоївка незрозуміло чому захихотіла і взялася за щітку і відро.

– Тобто Ньепа цікавить вас більше, ніж Ластонія? – Такий варіант мене не влаштовував.

– Чому ж? Уважно слухаю.

Повернувся Джель, тягнучи за руку невисоку руду жінку в смугастому піджаку і твідовій спідниці нижче коліна.

– Пустельний дракон, Роксі? – вказав на мене. – Пустельний?!

Вона відштовхнула його і грубо тицьнула пальцем в моє плече.

– Дивно… Хіба вона не ластонка? – винесла свій незрозумілий вердикт. – Прошу вибачення, дізнавачу Кано. Потрібна додаткова експертиза.

Вони з Джелем пішли, неголосно перелаюючись. Я розрізняла слова «безвідповідальність», «вилетиш» і «шаєрон», причому «шаєрон» звучало мало не в кожній фразі.

– Ти закінчила, Луньє?

Прибиральниця востаннє махнула щіткою і теж покинула кабінет.

– Отже, Анно Леонідівно…

– Аня, – уточнила я.

Від «Анни Леонідівни» надто вже тхнуло казенними стінами, а мені хотілося створити для себе ілюзію нормальної розмови.

– Аня? – Кано запитально підняв товсті брови. – Добре, Аню… Почнемо з договору. – Він підсунув до мене папір і ручку. – Перерахуйте пункти, за якими готові співпрацювати. Ну, Ньепа, Ластонія, Орієйма…

– Орієйма?..

Що ще, хай їй трясця, за Орієйма?!

– Ластонська королева – обов’язковий елемент угоди.

Чудово. Виявляється, Ластонією править королева, на яку працює колишній радянський дипломат. Тобто є ймовірність, що Уштер Отт – переселенець як я і не має зв’язку з моїм світом?! Але справжня Айра точно моя співвітчизниця!

– Королева? Добре, – в той момент я, не замислюючись, погодилася б на що завгодно.