9.2

– По-вашому, я потрібна «МАКІС»? – Я сподівалася, що почута в «кіно з Айрою» назва не означала гурток в’язання.

Жаклін невміло вилаялась.

– Намагаєтеся показати, що ви не з «варіантів»? – її голос звучав неприязно. – Не старайтеся, це і так очевидно. Але, повторюю, Керейра вас викинув.

– А ви роздумуєте, чи є сенс мене підбирати? Шкодую, що вашому снайперу не пощастило. Якби він не промазав, сьогоднішній вечір був би вільний.

Вона голосно скрипнула зубами.

– У вас стріляли не мої люди, – заявила переконано. – Моє завдання – дістати імплант. Якби вас вбили у вежі, його б виявили, а це те, чого я не можу допустити, розумієте?

Повірити? Жаклін говорила з упевненістю, але я пам’ятала: Андрєєв, він же Уштер Отт, у в’язниці за замах на мене, а інших ластонських посланців долінейська влада не згадувала.

– Хто ж тоді натиснув на спуск? Дракон-засновник? Чи прекрасна Ньепа?

– Саботажник! – ніби виплюнула вона.

– Ім’я у нього є? Чи він як ті духи, що тягнуть коханок шаєрона Ендера до Душогубки? Зручна відмовка, еге ж?

Жаклін виметнулася з тіні – на вигляд спокійна і зібрана, але я бачила, що її розбирає злість:

– Мені теж хотілося б це знати! Хтось прагне зірвати угоду!

– Угу, ці ваші «хтось» по Долінеї натовпами бігають.

Вона повільно підійшла до мене.

– Наших агентів тут небагато, – прошипіла люто. – Вони довели свою відданість і заслужили довіру, але один із них виконує неправильні накази. Важливо не його ім’я, а те, хто ним керує!

«Андрєєв намагався мене вбити. Його не турбувало, що в моєму трупі знайшли б їхній дорогоцінний імплант. З іншого боку, він міг вірити, що встигне знищити пристрій перед тим, як увірветься охорона», – подумала я, непомітно відступаючи.

– А як щодо «Опальної принцеси»? – закинула ще одну вудку.

У відповідь почула довгу іноземну лайку і злісне побажання припиняти цей цирк.

Жаклін напирала, я, не поспішаючи, рухалася вбік від неї. Ми кружляли кімнатою як заводні фігурки до тих пір, поки вона не наткнулася на руку Ендера, що звисала з дивану, і не отямилась.

– Могли б одразу відрекомендуватися, – прохрипіла, гидливо відштовхуючи шаєрона. – Не очікувала, чесне слово. Що ж, ось ми й познайомилися, колего. Поважаю ваш вибір. Пластику зробили? Вражає.

«Тобто про «Опальну принцесу» відомо вузькому колу осіб?» – я невизначено знизала плечима, не уявляючи, що сказати.

– Де ваші лінзи? – прозвучало вимогливо. – Ви подбали, щоб сторона Х не змогла їх дослідити?

«Про це подбала покоївка, що прибирає покої шаєра», – і знову я промовчала.

Повисла важка пауза, яку через кілька хвилин порушила Жаклін:

– З Мануелем погризлися? Він не у захваті від вашої маленької ініціативи? Якби його розбалувана донька не підключилась до програми і не загралась у свої любовні ігри, ви б тихо творили долінейську історію у нього за спиною?

– Аріні занадто багато дозволяють, – злетіло з губ.

– Відтепер їй не скористатися батьковим кодом доступу, якщо вам від цього стане легше. Погані відчуття, правда? Ми звикли бути операторами. Опинитися на місці «варіантів» ніхто не хоче.

«Вона вважає, що я з верхівки «МАКІС» і намагаюся підкорити Долінею без відома Керейри? Схоже на те. Аріна підключилася до мого імпланта і змусила мене поводитись неадекватно, що привернуло увагу влади. Керейра розлютився не стільки на доньку, скільки на мене, і схвалив ліквідацію. Начебто все логічно… З погляду Жаклін, звісно, адже я знаю, хто я і звідки. У моєму резюме точно немає посади агента «МАКІС», – я посміхнулась і вирішила підтримати гру.

– Ми… Ой!

Я запнулася, бо шаєрон, що лежав на дивані, поворухнувся, хоча Жаклін явно розраховувала приспати його надовго.

– У Мануеля є доступ до кожного імпланта. Це ціна, яку ми заплатили за новий світ. Уже шкодуєте, Ігнатьєва? Як же легко вас зламати!

«Шпигунка. Кілер. Кодло Ньепи. Ання. Подвійна агентка. Принцеса. Тепер ось Ігнатьєва. Майже кожен називає мене по-своєму», – я похитала головою, заперечуючи абсолютно все.

– І правильно. – Жаклін недобре примружилась. – Воно того варте.

– Що – воно?!

На її обличчі відбилося здивування. Вона відкрила рот, проте не вимовила ні слова. Повільно осіла на підлогу – прямо під ноги Ендера, що важко підвівся.

– Нарешті ми залишилися наодинці, крихітко-кішечко. – Шаєрон уважно оглянув витягнутий із кишені Жаклін пристрій – той самий, із голкою. – Непогана штука. Отже, леді Айро, продовжимо нашу незакінчену розмову. Ігнатьєва? – він зробив наголос на «є». – Ха-ха-ха! Ти вмієш блефувати, кицю, але мене не обдуриш. Ти й гадки не маєш, про що говориш. Всі ці імена і назви не значать для тебе зовсім нічого. Гей, тихіше! І, благаю, не мацай ту стіну, без пульта двері ти не відчиниш. Сідай. – Ендер сів і поплескав рукою по дивану поруч із собою. – На сьогодні у мене запланована ніч кохання. Чим швидше впораєшся, тим вища ймовірність того, що я тебе вислухаю.