11.3

Двадцять перше січня

Маму викликали до поліції. Виявляється, охоронці мого воскреслого татуся побили якогось алкаша, який ніби впізнав у ньому старого знайомого і поліз вітатися. Повний дурдом!

Мама знову плаче. Їй всього тридцять шість, але за останні тижні вона постаріла років на двадцять.

Двадцять третє січня

Дзвонила бабуся. Сказала, що я виродок жовтого диявола, і якщо завалю випускні іспити, то піду на панель. Вона мене ніколи не любила, але останнім часом як з ланцюга зірвалася.

Перше лютого

Татусь перехопив мене біля школи. Заявив, що мою долю було визначено до мого народження і нікуди від цього не дітися.

Він хворий на всю голову! Я втекла, і відтепер ніколи не ходитиму без подруг. Чи краще знайти хлопця? Влад із паралельного класу пропонував зустрічатися, але всі знають, що він лузер.

Друге лютого

Якщо я не погоджуся виїхати з батьком, він мене викраде і у мами буде інфаркт. Якщо погоджуся, мамі ніколи не доведеться працювати на двох роботах, а сестри зможуть піти до ліцею. Що мені робити?! До кого звернутись?! Це просто дурдом!!!

Третє лютого

Я повернулася до Макса. Він обіцяв не лізти до мене, поки не долікується. У Макса є травмат, він мене захистить.

П’ятнадцяте лютого

Макс у лікарні. Він не каже, хто його побив, але я й так знаю.

Татусь знову з’явився. Сказав, щоб я не сміла ні з ким зустрічатися, тому що у мене є наречений.

Принц, еге.

Завтра ж пересплю з ким завгодно йому на зло. Може, ощасливлю Влада? Він лузер, але, якщо подумати, він подобається мені більше ніж Макс.

Гаразд, Влад мені просто подобається. Він розумний, милий і ввічливий. Не розумію, чому з нього регочуть.

Двадцяте лютого

Влад зник на моїх очах.

Так, зник. Я більше не можу називати речі своїми іменами, тому – «зник».

Якщо я пручатимусь, зникнуть спочатку сестри, а потім мама.

Ненавиджу цей божевільний світ!!!

Двадцять третє лютого

На похоронах Влада було мало людей. Його мама зраділа мені, як рідній. Виявляється, вдома він часто про мене згадував. Я вродлива, з нормальної сім’ї, непогано вчуся. Думаю, його рідних трохи втішить те, що у їхнього сина все було як у людей.

Двадцять п’яте лютого

До обіду маму звільнили з обох робіт, середню сестру пограбували, на молодшу напав педофіл, вона ледве відбилася.

Татусь запитав, чи хочу я такого життя для них і для себе.

Я погодилася поїхати з ним.

Двадцять шосте березня

Мама плаче, сестри заздрять, бабуся каже, що мене продадуть на плантації кави і я догоджатиму голозадим мавпам, тому що з таким ставленням до навчання точно завалю іспити. Не бачу тут зв’язку, але їй видніше.

Татусь клянеться, що подбає про мене. Тикає мамі фотки своєї триповерхової вілли на березі моря, і яхти, і стайні, і особистого літака. Мама дивиться на мене так жалібно, що серце розривається. Вона впевнена, що не має права позбавляти мене майбутнього. Вона підпише потрібні документи.

Хочу, щоб це все закінчилося. Хочу втекти! Сісти в перший-ліпший автобус і зникнути.

Але якщо я це зроблю, маму… Мама зникне.

Зникну я – «зникне» мама…

Сподіваюся, одного разу літак цього Керейри розіб’ється.

Мене вже звуть Аріна Керейра.

Спасибі, що хоч ім’я дозволили залишити своє. Це єдине, що у мене є.

Відлітаємо завтра.

Ненавиджу всіх!!!

***

– Продовжуйте, Анню, – поквапив шаєр. – Ви підходите до найважливішого. Що було далі з Айрою Керейрою і чому ви потрапили до палацу, прикриваючись цим ім’ям?

Я помахала перед ним порожніми сторінками:

– Далі вона поїхала і, гадаю, залишила щоденник удома. До речі, її звуть Аріна, а не Айра. Звідки у вас ці записи? Від Валері? Хто така Валері?! Ота руда? Теж із Ластоніі? Вона живе тут давно, то чому тільки сьогодні поділилася інформацією?!

Ставлячи питання, я зопалу наблизилася до Рікадора мало не впритул. Він скривився, поспішив відгородитися від мене столом. Обсмикав темний піджак, схрестив руки на грудях, злегка примружився…

– У всіх ластонців погано з логікою? – видав з ноткою зневаги. – Те, що вас не кинули у смердючий підвал до щурів, не означає, що ви маєте право запитувати.