16.3

Я рвонула за ним надто жваво. Носок туфлі зачепився за складку на килимі, і мене понесло вперед, прямо на шаєра.

Ми зіткнулися з витонченістю бегемотів, що послизнулись у грязюці. Він похитнувся, зачепив стіну. Його зуби клацнули, потилиця пройшлась по мозаїці, з губ зірвалося шипіння. Я повисла на ньому, не в змозі виплутати ногу з довгого ворсу килима. Мимоволі подумала, що покоївка, яка йшла коридором, витріщається на нас надто пильно, потім відчула під ребрами щось тверде і зраділа.

Це був мій день! Я покаянно глянула Рікадору в очі, забурмотіла зворушливі вибачення і спробувала непомітно витягнути з його кишені фотоапарат Жаклін Сон.

Покоївка пискнула, спіткнулась і розтягнулася на підлозі. Відмінно! Шаєр не міг не звернути увагу на її крики.

Мої пальці повільно рушили по піджаку. Великий ґудзик, шов… Нарешті!

Я схопила…

Чорт!

Я схопила руку Рікадора.

– У дитинстві в мене була дресирована мавпочка, – без краплі емоцій сказав шаєр. – Вона робила цей фокус набагато вправніше. Потім її віддали Ендерові, а у мене з’явився папуга. Він умів озвучувати свої бажання словами. А для вас це занадто складно?

«Не слухай», – наказала я собі.

Рікадор ріє Нордес керує країною, йому грубіянити дозволено на законодавчому рівні. Та й усе справедливо. Мій промах. Я не впоралась із елементарним завданням. Мавпа б так не зганьбилася!

– Ви бачили фотографії?

Він повернув мені рівновагу і, не відповівши, підійшов до покоївки.

– У вас гомілка вивихнута, – зауважив рівним тоном. – Не рухайтеся, через кілька хвилин вас огляне лікар.

Потім торкнувся настінної Ньепи, зачиняючи мою вітальню, і попрямував до ліфта, не озираючись.

Я наздогнала його, коли стулки вже змикалися, і знову ледь не розбила ніс. Цього разу мене виручив ліфтер. На відміну від Рікадора, він приділив мені максимум уваги. Хороший хлопець! Сподіваюся, його не звільнять за кілька добрих слів.

Ми вийшли на першому поверсі.

– Знову до дізнавача? – Я вивчила цей маршрут напам’ять. – Йому ви про фотоапарат не говорили, правда ж? Чому? Бачили знімки?

– А що? – нарешті зволив відповісти шаєр.

– Відмінна якість, так? Хочете такий пристрій?

– Ще один? Не турбуйтеся, з мене досить і цього.

– Га?..

Я трохи розгубилася. Він привласнив собі ластонський девайс? Перетворив доказ на річ для особистого користування?

– Що за незрозуміла цікавість, Анню? Хочете знати, чи дізналися ми про наступну мету ластонських злодіїв?

– Про Дракона-засновника? – Я затамувала подих.

– Про колекцію печаток Дракона Нордеса. Вона під надійною охороною. У вас інші відомості? Гадаєте, збираються викрасти останки Дракона?

«Взагалі-то зустрітися з Драконом. Жаклін вважає, він досі живий і ви його ховаєте», – я дивилась на Рікадора і намагалася зрозуміти, що насправді таїться за його байдужістю напоказ.

– Так, сіре. Хіба вас це не насторожило?

– Серед знімків жоден не вказував на осквернення поховання.

– Але…

Я прикусила язика. Шаєр дивився фотографії, однак пропустив відео? Не вірилось. Цей чоловік надто допитливий, щоб не розібратися у всьому до кінця.

– Хочете щось додати? – прозвучало з викликом.

– Хочу. – Я глибоко зітхнула. – Можу стерти відеозапис, і тоді ви зможете віддати фотоапарат Кано, не компрометуючи шаєрона Вікарда.

Рікадор зупинився за два метри від кабінету дізнавача. Задумливо засунув руку в кишеню і втупився у мене з лякаючою цікавістю:

– Вважаєте себе дуже розумною?

– Не вважаю дурнем вас, – не залишилася в боргу я. – Там простий інтерфейс, але щоб щось видалити, треба вміти читати по-нашому.

Фотоапарат несподівано з’явився у мене перед носом.

– І Валері, будьте люб’язні, – вишкірився шаєр.

– Стерти? – Я не повірила власній удачі. – Тобто гаразд… Прикинемося, що цього відео не було? Облишимо шаєрона Вікарда, так? Готово. І Валері… До речі, щодо Валері…

– Валері – не ваша турбота, Анню.

Зневажливий тон зачепив якусь струнку в моїй душі і не дозволив мовчки завершити завдання.

– Моя турбота – ця людина! – Я тицьнула Рікадору під ніс фотографію, на якій його обожнювана руда розмовляла з Патріком. Ну або з Петром, моїм ідеальним чоловіком, хоча навряд чи обидва імені мали стосунок до його реальної персони.

– Ви вмієте впізнавати людей по потилиці? Вітаю, у вас відкрився серйозний дар. У поліції його оцінять.

– Я вмію впізнавати людей по одягу. – З кожною хвилиною терпіти таке ставлення ставало все важче. – В обід цей костюм розмовляв із Валері Айронс, а ввечері клявся у коханні Аріні Керейрі. По-вашому, за пів дня він змінив власника?