17.4

– Сподіваюся, імплант зможуть відновити.

В очах стажистки виразно читалось обурення моєю тупістю. Ну і ніяковість, тому що я помітила біля вікна лоток яєць.

– Як, леді?! Він же вибухнув!

Блеф спрацював – я дізналася, що і у дипломата був пристрій на кшталт мого. Варіантів два: або хтось підірвав голову Андрєєва і разом з нею – імплант, або вибухнув саме імплант.

Миттю прокинулись спогади про те, як Роксі витягала мій.

«…може вибухнути», – сказала вона.

Тоді я сприйняла це як невдалий жарт. А раптом йшлося про реальність?!

«Чому ж Андрєєва примусово не позбавили бомби в голові?» – майнула розумна думка.

І чому ластонці бігали за мною, замість того, щоб позбутися компромату за допомогою вибуху?

– Ну не знаю… Дізнавач Кано запевняв, що зараз можна полагодити що завгодно. А Уштера Отта все одно шкода. Чула, він хотів віддати імплант для досліджень.

Дівчина стукнула кулаком по столу, ледь не перекинувши баночку з, імовірно, цукром:

– Не вірте! Він усе спланував! Підлий старий! Не сумніваюся, він знав, чим це закінчиться!

Невже я влучила в ціль?

– Як на мене, краще давати людям шанс. Раптом Отт і справді збирався допомогти? Ластонці не надто дружні, вони могли й… Ну, самі розумієте.

– Не всі люди заслуговують на шанс. У цього негідника знайшли прощальну записку, уявляєте? Він точно знав, що не переживе операцію з видалення. Кого мені шкода, то це леді Роксінель. Вона ж могла постраждати! Ви ті папки піднімати будете?

Я згребла все в одну купу і кинула на стіл, мстиво поклавши форму для випічки на самий верх.

– Записка? – промовила скептично. – Вона ж написана ластонською мовою. Не факт, що в ній ішлося про смерть.

– Він цілу розповідь у картинках намалював! Будь-хто зрозуміє!

– Дійсно негідник. І леді Роксінель сьогодні нездужає. Сподіваюся, її вибухом не зачепило?

Поділитись міркуваннями співрозмовниця не встигла. Грюкнули двері, і до нашої компанії приєдналася Роксі.

– Аню, – її тон не обіцяв нічого доброго, – я помилилась, коли привела вас сюди. Вам необхідно піти.

– Чому? У мене вже немає імпланта, який може вибухнути прямо перед вами.

– Що?! Елінор, я ж наказувала!

Дівчина-стажистка знітилась і спробувала сховатися за папками. Очі її були величезними і не відривались від мене. Здається, до неї лише зараз дійшло, що базікала вона не аби з ким, а з прославленою ластонською шпигункою і кодлом Ньепи в одній персоні.

– Будь ласка, йдіть обидві! – благальним тоном вигукнула Роксі.

Її помічницю як вітром здуло, а я затрималася біля ґанку рівно настільки, щоб побачити причину занепокоєння колишньої шаєрони – розлюченого Вікарда, що з диким сопінням поспішав до будівлі лабораторії.

Я прошмигнула за ріг. Корона дряпнула кам’яну кладку, однак шаєрон і не глянув у той бік. Перескакуючи через дві сходинки, він злетів на ґанок і ледь не вибив двері.

– Ти що робиш?! – гаркнув, не думаючи про свідків. – Тобі не подобається Валері, але вона не бреше!

Я усміхнулась і поспішила ближче до вікна, щоб не пропустити жодного слова. Незважаючи на те, що ми з Валері не перетиналися, мені вона теж не подобалась. Щоправда, лише тому, що для долінейців ми обидві – підозрілі особи, але подружці шаєра вірили на слово і не ганялися за нею з кочергою.

– Уштер Отт говорив, вона водить нас за ніс, – долинула відповідь Роксі. – Ця дівчина занадто ідеальна! Таких не буває!

– То чому ж твій Уштер Отт лежить у морзі? Валері сказала правду, але ти їй не повірила! Чому, га? Тому що вона приваблива і корисна? Як ти збираєшся виправдовуватися перед Рікадором?!

– Ніяк! Отт запевняв, імплант можна витягти без шкоди для здоров’я! І Жако Лей це підтвердив… підтвердила. І Аня не вибухнула, коли я витягала ту штуку з її голови!

За стіною щось гримнуло і розбилося. Я придушила бажання увірватись до них і приєднатися до скандалу.

Аня не вибухнула, треба ж! Тобто невідома Валері попередила про небезпеку, але шаєр визнав ризик виправданим і наполіг на видаленні імпланта?! Зробив мене, марну в плані інформації, першим піддослідним кроликом?! Та його розстріляти мало!

Мені твердили про мою важливість для Долінеї, забувши уточнити, в чому саме вона полягала. Як же це дратувало!

– Ти збиралася оперувати і Жако?! – від реву Вікарда ледь не полопалися шибки. – Скільки разів я забороняв тобі це робити?! Скільки, Роксінель?!

– Вона сама хотіла позбутися контролю! Ти не маєш права розпоряджатися її життям!

– Я не хочу, щоб її збирали віником і совком!

Я притулилася до стіни, дивуючись почутому. Шаєрон турбувався про Жаклін Сон! Незважаючи на її дії, він піклувався про неї. Цей вічно незадоволений усіма чоловік переживав за ворожу агентку. Ну що за іронія долі?..