Розділ 18.1. Влада, кохання і розплата

Зі щоденника Аріни Керейри

Це правда. Патрік не обманював. Не придумував відмовки і не ухилявся від зустрічей! Небезпека реальна. «Запобіжник від зради» існує.

Старого більше нема. Я ніколи його не любила, але чомусь на душі гидко і бридко. Чим він насолив таткові? Чим заслужив такої долі?! Тим паче тепер, коли з «Опальною принцесою» покінчено, а про день Х він нічого і не знав?!

Дивак не вірив у магію. Сміявся з Керейри і його планів. Дурень! Над ним літали дракони, але він ігнорував навіть це.

І що далі? Хто на черзі? Невже фанатичка?! Не здивуюся. Вона брала участь у підготовці дня Х, і вона в тюрмі…

Ну й ну! А раптом смерть старого – попередження для Жаклін? Для Патріка?!

Чи для мене?!

***

Долінея

– Сіре, ви впевнені, що хочете показати леді Айрі… вибачте, Анні труп? – поцікавився Джель, спостерігаючи за нами з шаєром відверто диким поглядом.

Мене теж хвилювало це питання. Я не патологоанатом і не екстрасенс, мені мертве тіло ні про що не скаже.

– Ні, – відрізав Рікадор. – Але леді має побачити, як вчиняє Ластонія з тими, хто йде проти неї. Поспішіть, Джелінере.

– О, можете не поспішати. – Я не жадала брати участь у черговому повчальному експерименті шаєра. – Джелінере, якби мій імплант вибухнув, мене б теж запхали в такий маленький скрипучий ящик? Чому їх не роблять більшими?

Джель щось нерозбірливо пробурмотів і вказав на металевий стіл, де лежало прикрите простирадлом тіло.

– Е… Ви впевнені, сіре?

– Залежить від того, чи збирається леді Анна і далі провокувати Ластонію.

Шкода, що поблизу не було нічого важкого. Чесне слово, Рікадору не завадило б повернути мізки на місце чавунною сковорідкою.

Скільки можна, га? Ми вже не раз обговорювали мене і Ластонію. Мені здавалося, він усвідомив: я – випадкова людина в усьому цьому божевіллі, а не супершпигунка з таємною місією.

Тобто…

Стоп!

Звичка до підозр зіграла поганий жарт. Шаєр же сказав «провокувати», а не «підтримувати»! Чи означало це, що його хвилювала моя безпека?

– Що ви маєте на увазі? – Я дивилась на нього, затамувавши подих.

– До мене дійшли чутки про те, що ви намагаєтеся самостійно відшукати Аріну Керейру і відповідальних за ваше переміщення людей.

– Ці чутки перебільшені, сіре. Без нагляду я провела лише пів години. Гадаєте, за цей час я зробила прорив у розслідуванні?

Рікадор проігнорував мої аргументи.

– Ви привернули увагу Ластонії, – сказав сухо. – Прямо перед вами лежить наочний приклад того, що трапляється з тими, хто покладався лише на власні сили і кинув їй виклик. Бажаєте насолодитися видовищем?

Ні, цього я не бажала! І шаєр не сумнівався, що підібгаю хвіст і відступлюсь! Якби він не дивився з такою зарозумілістю, я б пішла звідти без зайвих слів. Але мені хотілося довести, що я готова до боротьби і наслідків. Чи я просто жадала його позлити?

– До мене теж доходили деякі чутки. – Я підійшла до столу. – Кажуть, Анд… Уштер Отт наклав на себе руки і навіть залишив прощальну записку.

– Це брехня, – рівно відповів Джель.

– І немає ніяких страхітливих малюнків, які розповідають про небезпеку видалення імпланта?

Він скрипнув зубами:

– Є фотографія Уштера Отта, яку підкинули в камеру Жако Лей. Кольорова. Як сказав він… Як сказала вона, моментальна. З логотипом вашого світу.

– Ну й…

Я не знайшла слів для відповіді. Правда про смерть Андрєєва була і простіша, і гірша за плітки. Ластонія перейшла всі межі. Вони зовсім страх втратили?! Кольоровий знімок – як підпис на місці злочину. Ластонці поставили хрест на дипломатичних відносинах, які підтримували ось уже двадцять три роки. Але навіщо? У чому сенс за мить руйнувати мирне співіснування?

«Післязавтра Мануель Керейра віддасть доньку майбутньому правителю Долінеї. Буде переворот, і ставлення нинішньої влади втратить значення», – майнула неприємна думка.

Семен Андрєєв і Жаклін Сон – не пішаки в «МАКІС». Вони могли б видати план змовників. Смерть одного з них заткнула рота й іншому.

– Не треба, леді!

Я відкинула простирадло. Нічого особливо страшного не побачила – щодо тіла без голови дівчина-стажерка перебільшувала. Рана була як діра від кулі великого калібру. Я переглянула чимало кримінальних серіалів, щоб мати приклад для порівняння.

– Спочатку я думала, що імплант – це для маріонеток, – зауважила спокійно.

Рікадор висмикнув із моїх пальців край простирадла і накрив Андрєєва.

– Ми вважаємо, що всі ластонці – маріонетки, – сказав похмуро, – тому що імпланти Отта і Жако Лей однакові і схожі на поламаний ваш. За допомогою них можна або керувати, або бути керованим. Це залежить від…