22.3

– З дороги, кицю! – Шаєрон гепнувся за метр від мене. – Ховай голову!

Перед нами впало повалене дерево – молоде, зелене, обвішане дрібними твердими плодами, що поблискували в полум’яних спалахах. Повз промчало стадо низьких істот, схожих на варанів. Помітивши їжу, вони забули про все і обліпили крону, голосно хрустячи і спльовуючи кісточки.

– Милі, еге ж?

Я пропустила зауваження шаєрона повз вуха і підвелася, вдивляючись у далечінь. Один із водіїв нерухомо лежав неподалік, ознак присутності другого не було. Я поспішила до пораненого, перевірила пульс…

– У нього горло розірване, крихітко. Не бачиш?

– Дракон же не зупинявся! – Ендер не помиливсь, і це було погано.

– Не зупинявсь. – Він теж вийшов на дорогу. – На нього наступили лапою з дуже гострими кігтями. Пустельний дракон, кицю! Дракон, а не пудель! Їх заборонено вивозити з природних місць існування під страхом смерті. Гадаєш, без причин?!

– Долінея небезпечна, – пробурмотіла я.

– Небезпечні дурні, яким закон не писаний! – розсердився шаєрон. – Цей дракон в нашому кліматі не протягне й пів року, зате біди наробить… Гей, стій! Куди тебе понесло?!

Понесло мене до криків, виття і стрілянини з вогнепальної зброї. Мабуть, звірюка і її ескорт якраз досягли захопленого особняка.

– Їм може знадобитися допомога. – Я відмахнулась від Ендера.

– Підеш туди – допомога знадобиться трунарю! – гаркнув він. – Тому самому трунарю, якому доведеться робити тобі труну! У ластонців вистачить куль на сотню драконів!

– При чому тут ластонці?! Там долінейські солдати!

– І що вони там роблять? – Шаєрон, звісно, мені не повірив.

– Казала ж – вас рятують!

– Від кого?!

– Від ластонців! Чи ви самі себе ножем штрикнули, самі укололися незрозуміло чим і самі у вікно вистрибнули?

– Мене ще й у вікно викинули?

Дрібні дракончики закінчили обгризати дерево і, трохи покрутившись на місці, рвонули геть, звільнивши дорогу до особняка.

– Ви не пам’ятаєте? – Я перевірила, чи не зникли невидимі покриви, і попрямувала до стовпа вогню, що зметнувся у небо. – Прикро…

– Чому це? – Ендер йшов на віддалі.

– Хотіла обговорити те, що ви розповіли під дією наркотику, сіре.

Він скрикнув, зачепившись за видертий потужною лапою шматок дерену.

– Я розповів?.. – перепитав без агресії.

– Мені шкода. Чесно, дуже шкода.

Дерева розступилися, відкриваючи галявину, на якій палала обитель лорда Рендала. З вікон виривалися язики полум’я, лизали кам’яні стіни, розсипали снопи іскор. Високо над особняком вертівся розпечений до червоного дракон, нещадно поливаючи черепицю вогнем. Навколо метушилися люди – на щастя, не дівчата у вечірніх сукнях, а військові зі штурмовими гвинтівками.

– Пустельні дракони не під охороною?

– Від кого? – скрипнув зубами шаєрон. – У них броня міцніша, ніж у Дракона-засновника. Це гірські милі й нешкідливі… Як я.

Вкрай спірне твердження, проте я змовчала. Виявила поблизу неушкоджений автомобіль, сховалася в його тінь… Напевно, треба було привернути увагу і попросити відвезти нас із Ендером геть, але заважати зайнятим пожежею людям не хотілося.

– Що саме я тобі розповів? – Шаєрона мало хвилював крилатий монстр.

– Та все, схоже. – Я вдивлялася в палаюче небо. – Співчуваю, сіре.

– Мені?! – Він був вражений настільки, що схопив мою руку. – Справді?!

– Ви через багато що пройшли. Це заслуговує на розуміння.

Ендер здригнувся і помахав пальцями перед моїми очима:

– Ти голову не забила, крихітко-кішко? Ти ж у нас правильна, як твій Рік. І ти кажеш, що розумієш мене?!

– Кожен має право на щастя. – Ця розмова була зовсім недоречна. – Вам просто не пощастило. Сподіваюся, наступного разу ваша мрія здійсниться.

Його щелепа впала вниз:

– Кицю… Я знав, ти на моєму боці! Допоможемо одне одному, га? Я віддам тобі посаду Керейри, і ми відновимо угоду. Тільки без дурних ритуалів, безглуздої різанини і шлюбу з лякливим ​​дівчиськом. Тобто щодо шлюбу не заперечую, але нехай твоя гарненька родичка йде на це добровільно. Домовились?

Я кивнула. На чітку відповідь не вистачало слів, тому що ми говорили кожен про своє, причому шаєрона напевно знову розібрало від ластонських препаратів.

– Розумниця! Обожнюю владних жінок! – Він відпустив мою руку і повернувся до особняка. – Красиве було місце… З ним пов’язано стільки спогадів… Пониззя взагалі дуже мальовниче. І де тепер буде наша штаб-квартира?

Потужний вибух струсонув округу, і будівля завалилася дахом всередину. Ударною хвилею зачепило і людей, і дракона, що опустився на землю. Він ображено заревів, помахав хвостом, добиваючи кущі троянд, і погас. Шматок карниза стукнув його по спині, кілька куль вибили іскри з лусочок. Дракон востаннє плюнув вогнем і злетів у небо. Його масивний силует зник за хмарами, що набігли вмить.