Розділ 25.1. Дурість ціною в життя

Зі щоденника Аріни Керейри

Моя сукня біліша за сніг. Мереживо покриває кожен її сантиметр, нитки з перлами обплітають ліф і талію, квіти з невеликих діамантів виблискують яскравіше за зірки. На поясі – золота айвія, місцева квітка. Поділ колишеться під час ходьби – зовсім як у фільмах, які я навряд чи коли-небудь ще побачу.

Вузькі туфлі жахливо тиснуть, але татусь непохитний – вони історичні, так і має бути. У давнину люди терпіли біль заради краси. Діадема погано сидить і висмикує по волосинці. Масивна підвіска ніяк не пасує до інших прикрас. Через важкі перстні пальці ледь ворушаться

А ще поряд постійно є ніж. Теж історичний. Той, що зробив тутешню злу принцесу безсмертною, чи щось таке.

Не знаю, що на думці у Керейри, але під час ритуалу руків’я буде в моїй руці, а не в його.

***

Долінея

Трель телефону обірвала нитку бесіди. Кано підняв слухавку і кілька хвилин прислухався до безпристрасних слів невидимого співрозмовника. Потім подякував Жаклін за допомогу і наказав відвести її назад у камеру.

Коли вона покинула кабінет, Товстун ніяково засовався на сидінні і запропонував не зволікати. Дивився він на мене, і його злі прищурені очі наводили на сумні думки про моє майбутнє.

Дізнавач підійшов до стенду і зірвав знімок Патрика.

– Помер дорогою в операційну, – кинув люто. – Встиг покаятися у вбивстві Іди Бьен. Неначе це її воскресить!

Я не перепитувала, про кого йдеться. Кано дивився на фотографію смаглявої дівчини, що передала мені мобільний телефон Аріни Керейри, і його губи були щільно стиснуті.

– Сьогодні їй би виповнилося сімнадцять, – кивнув Орлиний Ніс. – Шкода, що ластонський пес здох. Надто легко для нього.

– Арлане!

– Прошу вибачення, дізнавачу Кано. У нашому Відділі тяжких злочинів називають речі своїми іменами.

– Ти ще перед журналістами виступи, – втрутився Квадратна Щелепа. – Покажи їм, як треба ставитися до арештованих.

Кано стукнув кулаком по столу, закликаючи до мовчання:

– Дренте, спокійно. Зараз усі на нервах.

– Крім неї. – Товстун витріщався на мене. – Повторю: ми втрачаємо час.

– Ернете, не гарячкуйте. Поспіх не допоможе.

– Зате розжарене залізо відмінно розв’язує язики! Але ж ні, граєтесь із нею, як кіт з мишею! Не боїтеся, що ця мишка вам горло перегризе? Або почне з нас заради легенди?

Я подумки повторила їхні імена (Орлиний Ніс – Арлан, Квадратна Щелепа – Дрент, Товстун – Ернет) і широко посміхнулася Товстунові, немов натякаючи: він у моєму списку на знищення займає почесне перше місце. Навіть підморгнула для закріплення ефекту.

Смішно визнавати, але репутація злочинниці мене випередила. Коротенька вистава спрацювала. Ернет почервонів і почав судорожно смикати вузол краватки. На його лобі з’явилися крапельки поту, крила носа затріпотіли, м’ясисті губи розкрились…

– Як щодо холодного душу, Ерні? – поцікавився Арлан. – Кажуть, допомагає.

– Замовкни, Арлі! – огризнувся Товстун. – Дізнавачу Кано, я наполегливо прошу вас переглянути вашу стратегію. Ця мерзота досить розумна і не повірить у казки.

– Сказав той, хто вибовкав головний секрет у її ж присутності, – не втрималась я.

Всі долінейці, включно з Кано, дружно повернулися до дверей. Ернет аж підскочив, немов очікував побачити там саму Ньепу, Дрент прошипів кілька лайок.

Підозрюю, я щось не зовсім правильно зрозуміла.

– Навіщо ж так жартувати, Аню? – Дізнавач виловив із шухляди свого столу велике червоно-жовте яблуко і простягнув мені. – Хіба ви не бачите, що коїться? Всі засмучені і злі, нерви на межі. Проявіть розуміння.

– Як ви з Валері? – Я взяла частування і вгризлась у нього з апетитом людини, для якої цей перекус міг стати останнім. – Дуже вражає, чесно. На мить я навіть пошкодувала, що не закрутила справжню інтрижку з шаєром. Тоді і до мене ставилися б з… Хм, з розумінням? – Яблуко трапилось соковите, і я замовкла, щоб витерти сік з підборіддя. – Вам самому не гидко підлаштовуватися? – Губи липли, довелося їх облизнути. – Це навіть не дискримінація за статевою або расовою ознакою! Це… Чортзна-що! Я все розумію: імплант, примус, накази шаєра! Я співчуваю Валері! Щиро, між іншим! Але вона знає більше ніж розповідає! Набагато більше! Ой! – Я виявила, що Ернет покинув своє крісло і стоїть поруч зі мною. – Що?!

Він ляснув мене по плечу – обережно, не «проти шерсті», чи то пак лусочок:

– Леді діло каже. Бачите, Кано, і вона згодна, що дипломатія вже провалилась. І, леді… Вгамуйте мою цікавість. Що у вашому розумінні «справжня інтрижка»?

– Не відповідайте, леді, інакше йому і крижаний душ не допоможе, – хмикнув Дрент.

Я влучно шпурнула огризок у сміттєву корзину і виявила, що Кано протягає друге яблуко.

– Дякую. Ой!

Воно впало й покотилося до вікна. Я нахилилася за ним, геть забувши про корону, заплуталася в напівпрозорій завісці і порадувала трійцю в казенних черевиках сценою своєї ганьби. Щоправда, глядачі не поспішили скористатися моментом і принести обіцяне розпечене залізо – навпаки, з азартом взялися мене розплутувати.