25.2

– Я планував оголосити вас справжньою підпільною агенткою. – Кано витягнув третє яблуко. – Проблема в тому, що ви – не актриса, а вона чомусь не боїться Ластонії. Тому… Мені шкода, Аню. Ви будете принцесою.

– Якою ще принцесою? – Щоб вгамувати шалений вир думок, я почала кусати обидва яблука по черзі.

– Опальною принцесою Ньепою, яка відродилася стараннями Мануеля Керейри. Упевнений, на відміну від інших ластонських агентів, Валері Айронс не вірить у магію, тому ви станете для неї сюрпризом.

– Ластонців не лякають ваші драконячі гени, – відрізала я. – Вони в курсі, що це не диво.

– Зате ваші гени Ньепи в цій півкулі – рідкість, – заперечив дізнавач. – Ластонія з ними не стикалася. До того ж я не пропоную лякати Валері фокусами з розрізанням паперу. Трохи зусиль – і ви перевтілитесь на справжню стародавню принцесу, прекрасну обраницею Дракона-засновника.

– Хочете принести мене в жертву?! – На жаль, напруга і пильні погляди недобре позначалися на моїх розумових здібностях.

– Так, Аню. Вдавано, звісно. Ви ж не вірите в містику, чи не так? Рік підтвердить: у цьому немає нічого небезпечного.

Єдине, у що я повірила, – ідеальна Валері теж під підозрою. Це не те щоб радувало… Це підтверджувало існування справедливості. Тож я погодилася на авантюру. Вдала, що у мене є вибір.

Стоп! Рік підтвердить?.. Звідки йому знати, чим загрожують ігри з потойбічними силами?!

Від цієї думки я вдавилася шматочком яблука, і Дрент охоче стукнув мене по спині прес-пап’є.

***

Полудень минув, і я почала перетворюватися на принцесу. Не без допомоги незвично розпатланого шаєра, еге ж, – віднедавна без його здібностей переодягнутись я не могла. Всі твердили, що незабаром у мене вийде свідомо позбуватися луски, але поки доводилося використовувати інші методи.

Він сидів у моїй вітальні й через кожні пів хвилини нагадував: годинник цокає. До півночі залишилося пів дня, за цей час треба викрити змову, спекатися Ластонії і врятувати Вікарда, можна в зворотному порядку. Я копирсалась у шафі і кричала, що нічого, схожого на вбрання Ньепи, там немає.

– Ну як же нема?! – лютував Рікадор. – Твій одяг шили за описами з книг Валері. Вона ототожнювала Ньепу з героїнями романтичного фентезі.

– Шили? І ту, що «Зроблено в Китаї»?

Ні, за одяг із мого світу відповідав шаєрон Ендер. Такі речі, бачте, йому подобаються. Дуже прогресивні.

І так, він зізнався, що планував одружитися з донькою Керейри в обмін на допомогу в політичній кар’єрі. Ластонці – вісники прогресу, тому весь світ заздрить Долінеї. Той, хто з ними на короткій нозі, володіє майбутнім і серцями звичайних людей. Із самим Мануелем шаєрон не зустрічався, переговори йшли через лорда Рендала.

Ендер поклявся, що не збирався силою захоплювати трон, а лише боровся за незалежність і право визначати свою долю. За його словами, вимушений шлюб з Аріною – зовсім не те, що нав’язаний суспільством Долінеї союз. Шаєрон погодився на нього за власним бажанням, а не тому, що інакше піддався б гонінням як тітонька Роксінель. Це був його особистий вибір. Ну і схожа на Ньепу вісімнадцятирічна красуня-іносвітянка зіграла свою роль. Для Ендера зовнішність мала значення.

Але перша зустріч «суджених» пройшла геть погано. Аріна заявила, що кохає іншого, і угода зірвалася. Шаєрон, виявляється, дуже уважний до бажань дівчат. Він досі звинувачує себе в смерті Айвії – свого першого кохання, хоча всі знають: її довели до Далайни не їхні стосунки.

Важко судити, навіщо шаєр ділився думками про брата. Я не замислювалась про це. Може, йому хотілося виговоритись, а, може, він готував якусь пастку… Неважливо. Я раділа хвилинам перемир’я і не шукала підступу.

– Ще довго, Аню?

Я вийшла до нього в тому, що найбільше відповідало образу Ньепи з мозаїк на тему «Спокуса Дракона». Короткі шкіряні шорти і топ з бахромою. В жодному підручнику історії таку картинку точно не надрукували б, але Рікадор, прокашлявшись, сказав, що все дуже достовірно. Щоправда, для жертвопринесення попросив вибрати що-небудь скромніше.

– Навіщо? Навіть якщо туди пролізуть журналісти, в газетах зацензурять усе зайве, – заперечила я.

– Ти не покинеш цю кімнату в такому вигляді, – гаркнув він. – Це… це…

– Ображає ваше почуття пристойності?

– Ображає почуття тих, хто шанує історичну спадщину Долінеї!

– Ви це тільки що придумали, хіба ні? В чому річ? Валері гуляла по палацу в купальнику, але ніхто не ображався.

На обличчі шаєра промайнуло невдоволення і майже відразу ж змінилося удаваною байдужістю:

– Валері – ластонка, а ти збираєшся втілити реальну історичну особистість Долінеї.

– Перед ластонцями! Забули?! Вони вірять, що Дракон Нордес ось-ось повстане з могили! Їм потрібна Ньепа з картин, а не з літописів! Опальна принцеса! Героїня!

Рікадор плеснув у долоні.

– Точно! – вигукнув з азартом. – Ти одягнеш обладунки.

Прихід Роксі врятував нас від безглуздої сварки. Опухле від сліз обличчя колишньої шаєрони і її недбалий робочий одяг нагадали шаєру: на кону - життя брата. Він припинив пручатись і погодився, що якщо мене не бентежить непристойність вбрання, то все гаразд. Щоправда, шорти довелося взяти довші.