27.2

– Пробач, – його голос переповнювався жалем. – Це моя вина. Я думав, у Валері картеч, а не сіль з отрутою дракона. Ластонці схиблені на міфах, варто було б запам’ятати… Якби не мої геройства, твій щит не вимкнувся б, і ти взагалі б не постраждала.

– А навіщо було його вимикати?! – Чесне слово, часом мене вражала логіка долінейців – і реальних, і уявних. Чи рятувати дівчину в лусці – поганий тон? Закривати собою дозволяється винятково беззахисних? – Що за збочення?!

– Мені здавалося, ти вже зрозуміла, що я тут ні до чого, Аню. Це твоя підсвідомість, а не мої здібності.

Я не витримала і розплющила очі, хоча з опущеними повіками ситуація сприймалася більш нормально. Картинка не змінилася, хіба що фігури людей на задньому плані припинили викривлятись і тьмяніти в такт биттю серця, та й світло стало рівномірнішим. Чудовисько в золотому панцирі, що було в небезпечній близькості від мене, не зникло.

– Я вірю в чудеса, але не в дурість. Моя підсвідомість точно не прибрала б захист за мить до пострілу. Тим паче, поряд із… із тобою.

«З кошмарною махиною для вбивства, на яку і дивитися моторошно», – залишилося невисловленим, та Дракон напевно зрозумів, що означала пауза.

Він зітхнув і підвівся.

– Можу довести. – Ривком проставив мене на ноги. – Не лякайся, це безпечно. Для тебе.

Цікаве уточнення… Щоправда, обміркувати його я не встигла, бо наступної миті летіла на гострі золоті пластини.

– Та що з тобою не так?! – Я виставила перед собою руки, щоб хоч якось зменшити масштаби очікуваної травми. – Тобі лікуватися треба! А-а-а! Га?..

Під долонями була шкіра – тепла, гладка, засмагла, вона вкривала грудні м’язи. Справжня шкіра! Не луска, не панцир, не силове поле – мої пальці торкалися людського тіла.

– Ми не можемо зашкодити одне одному. Щит зникає сам. Приблизно це і сталося з Драконом Нордесом, коли він полюбив Ньепу, – прозвучало без особливого жалю. – Розумієш, Аню? Річ не в магії чи надздібностях, а в почуттях. Не обов’язково в неземному коханні… Довіра теж підходить.

– Раніше твій не відключався!

– Раніше все було по-іншому.

Спалах фотоапарата змусив мене заплющити очі й відсахнутися, перш ніж я підняла голову, щоб подивитися своєму супутнику в обличчя. Коли кольорові кола зникли, Дракон знову став Драконом.

– У тебе серце б’ється! – Легкий дотик змусив одну з пластинок на його плечі зникнути і повернутися через секунду.

– Це проблема?

Я пройшлась обома руками за лусці як по клавішах піаніно.

– Ти живий, – мовила задумливо.

– А не маю бути? Емм… По-моєму, без медиків не обійдеться. Ну добре, відпочивай. Ми впораємося без…

– Ріку?

Він уважно глянув мені в очі:

– Що?

– Це ти чи Дракон-засновник? – я не відчувала незручності, запитуючи про найважливіше.

Його долоня накрила мої пальці.

– Сумніваюся, що Дракон дозволив би гратися з собою.

– І я не Ньепа? – ще одне питання вимагало термінової відповіді.

– І близько ні.

– Ми – примари? – Я не вірила в хепі-енди, особливо в такі.

Рік обернувся до дізнавача, що спостерігав за нами здаля:

– Кано! Де взяти довідку про те, що ти не примара?

– Ви можете розпорядитися про створення Комісії у справах привидів після повернення до палацу, сіре. Дозвольте нагадати, що годинник цокає. Чи не бажаєте залишити пояснення до спокійніших часів?

Пояснення? Я струснула головою, прибираючи з думок усе зайве. Дізнавач має рацію – час не стоїть на місці. Якщо у «МАКІС» залишилися посіпаки, життя шаєрона Вікарда закінчиться із заходом сонця. Щоправда, його вбивцям це не дасть ні безсмертя, ні влади над світом… Слабенька розрада, знаю. Я сподівалася, мені вона не знадобиться.

– Куди йти, що робити? – Мене помітно похитувало, проте в мозку вже не творилося казна-що. – І з ким? – Я збиралася довести справу до кінця хоч із Ріком, хоч із шаєром, хоч із Драконом Нордесом і його сучасниками.

Завдання залишалося тим самим – натиснути на Валері. Ну і на Аріну за компанію, оскільки її батько тимчасово вибув із дійсності через поранення.

Основна надія на руду – всюдисущу і всезнаючу. Ось тільки Кано помилився. Вона настільки фанатично заперечувала саму можливість існування Дракона-засновника, що після «зустрічі» з ним віч-на-віч злетіла з котушок.

Лікар запевняв, це лише шок. Реакція психіки на надзвичайну ситуацію. Кілька годин або днів – і він мине. Валері стане осудною і відповість на питання. А якщо пощастить, Керейра отямиться ще раніше. Він, навпаки, прагне чудес і буде радий відверто поговорити. Скажімо, за обіцянку помилування, еліксир вічного життя або вигідний шлюб для дочки. Ну а доти треба вірити в удачу і молитися будь-яким богам. Щоправда, шаєрон Вікард ніколи не відрізнявся релігійністю, тому вищі сили йому навряд чи допоможуть.