27.3

– З Валері поспілкуватися не вийшло. Хто залишився? Аріна? – я постаралася не забігати наперед і не звинувачувати нікого огульно.

– Безнадійний випадок. Нічого не знає, ні в чому не брала участі. Стверджує, що її теж використовували. Начебто не обманює. Хоча… Я б не вірив дівчині, яка намагалася вбити власного батька.

Ось і я ні на мить не повірила, нібито у Аріни немає міркувань щодо поточних подій. Коли вона сперечалася з Мануелем, він звертався до неї не як до нетями. Керейра збирався подарувати доньці владу над Долінеєю. Він вважав її досить розумною, щоб оцінити його плани.

– Де вона?

– Он же. – Рік провів мене до автомобілів, що заполонили простір перед замком.

Аріна сиділа під охороною в одному з критих брезентом кузовів. Нам вона не зраділа: мене назвала тупою лялькою, мого супутника – безголовим броненосцем, і побажала нам обом здохнути до вечора. Звинуватила в шпигунстві, в крадіжці, в насильстві над особистістю… Якоїсь миті мені здалося, що ця дівчина грає героїню книги, причому вельми бездарно, потім я зрозуміла: вона намагається поводитись як Валері.

– Ігнатьєва передала дізнавачу ваш щоденник, Аріно. – Я хотіла дивитися на неї без неприязні, але спогади про наше перше «знайомство» заважали зображати нейтралітет. – Той, який ви вели два роки тому. Я знаю, що вас силою змусили приїхати в Долінею. Ви – не злочинниця. Коли долінейські вчені з’ясують, як переміщатися між світами, вас повернуть додому, до матері і сестер.

– Краще поверніть мені Патріка! – огризнулася вона. – Я не дитина, якій потрібна мамина спідниця! Я хочу свого чоловіка!

Категоричність, з якою Аріна це заявила, зовсім не поєднувалася з її обличчям, спотвореним стримуваними риданнями.

– Ви хочете додому, – якомога м’якше вимовила я. – Вам набридло бути маріонеткою, і ви хочете самі творити свою долю. Через деякий час ви погодитеся зі мною, нехай буде й запізно.

Вона кинулася на борт кузова з несподіваною люттю, але вистрибнути не ризикнула. Як на мене, це було хорошим знаком. Незважаючи на горе, Аріна розуміла наслідки своїх вчинків.

– Він мертвий! Усе скінчено!

«Сказати чи ні?» – не наважувалась я.

Хто знає, як поведеться Аріна, дізнавшись про таємниці Патріка? Ймовірно, ще більше озлобиться. З іншого боку, вона помітно відрізнялася від звичайних дівчат. У неї був не найприємніший досвід дорослішання, тому деякі речі вона мала сприймати стійко. Хоча б зовні.

– Патрік убив вашу колишню служницю.

– Ту злодійку? Туди їй і дорога! Та вона… Та він… Та я…

– Це зізнання в співучасті? Скажіть, куди збирався ваш батько після відродження Ньепи, і не підете під суд як замовниця вбивства.

Аріна стукнула кулаками у брезент і ледь не випала, коли в ньому виявилася дірка.

– Він мені не батько! – крикнула відчайдушно. – Він псих! Хворий на всю голову! Хоче віддати мене чудовиську!

– Цьому? – Я смикнула на передній план вкритого «золотом» Ріка. – Ні? О, не відмахуйтеся так категорично. Дракона-засновника у наш світ не повернути, але у Мануеля є план Б щодо чинного шаєра або його братів. Не бажаєте співпрацювати, Аріно, – ваше право. Ходімо до Керейри, сіре. Боюся, заради його зізнання вам доведеться взяти шістнадцяту дружину. А що? Вони у вас все одно мруть надто швидко. Однією більше, однією менше… Ця на вигляд здорова, кілька років протягне.

Рік закашлявся, і я стукнула його по спині, нітрохи не побоюючись за свою руку.

– Комарика проковтнули, сіре? Буває. Раджу для весілля вибрати погожий день, а то ці тварюки запросто спаскудять вашу з Аріною шлюбну ніч. Нагадайте, куди відвезли Мануеля? Ми можемо домовитися з ним навіть по телефону. Він при смерті, тому доведеться прискоритися… Але нічого страшного, я бачила поблизу священика, а роль нотаріуса може виконати дізнавач Кано. В Долінеї ж згода нареченої не потрібна? Дуже зручний звичай.

Ми встигли відійти кроків на десять, коли позаду пролунало протяжне виття, в якому проскакували більш-менш розбірливі слова. Оповідали вони про те, що Аріна мені не вірить, але знає про закони Долінеї занадто мало, щоб відрізнити вигадку від правди, і не хоче ризикувати своїм майбутнім.

– Керейра керувався легендою, – кинула вона уривчасто. – Там сказано, що в день весілля ревнива перша дружина Дракона дізналася, що Ньепа вагітна, і всадила їй у живіт ніж. Це було тут, – Аріна вказала на замок, – у підземній галереї.

«А нічого, що і цю споруду, і галерею побудували кілька сотень років тому?» – розгубилась я.

Потім згадала, що замок – точна копія іншого, більш давнього, розташованого посеред річки. Тамтешні руїни погано підходять для містичних ритуалів, а тут атмосфера просто ідеальна.

 – Ньепа вмирала, але весільні подарунки Дракона, наповнені його любов’ю, повернули її до життя, – продовжувала Аріна, з кожним словом заспокоюючись усе більше. – Коли вона одужала, то зрозуміла, що має над ним владу, адже він передав їй частинку своєї безсмертної душі. Це щира правда! Після цього поруч із Ньепою Дракон був беззахисний. Ну і… Вона його вбила. Помстилася за роки знущань і зневаги!

– Він же безсмертний, – не витримала я.