30

- Катя?! - голос Лізи здригнувся. Вона кілька днів надзвонювала своїй подрузі, і ось, нарешті на іншій стороні слухавки пролунав знайомий голос. А не просто гудки.

- Так, що тобі треба? - холодно відповіла Катя.

- Ми можемо зустрітися?

- Я не хочу тебе бачити!

- Я наговорила багато поганого... - голос здригнувся і Ліза розплакалася. - Будь ласка, нам потрібно зустрітися! Мені більше нічого не потрібно, тільки зустрітися... Будь ласка...

- Гаразд! - здалася Катя. Їй в принципі навіть цікаво було послухати, що їй скажуть. - У вихідні, в парку! Погуляємо...

- А може у мене?! - з благанням в голосі промовила Ліза.

- А парк тобі чим не догодив? - Катя була злегка роздратована.

- Я не зможу прийти в парк! Можемо зустрітися у мене? Будь ласка...

- Гаразд, на вихідних прийду! - після чого Катя поклала слухавку.

З кожним днем ​​ставало все гірше. До кінця тижня Ліза важила 30 кілограмів. Це буквально - шкіра та кістки. На шлях від кімнати до кухні витрачалося багато сил, так що Ліза намагалася зайвий раз не вставати з ліжка. Вона навіть похід в туалет відтягувала до останнього.

Дні злилися, вони нічим не відрізнялися між собою. Ліза тільки лежала, вставала в туалет і іноді заглядала на кухню. Холодильник практично спорожнів. А до магазину вона точно вже не зможе дійти.

У якийсь із цих схожих днів почувся стук у двері. Ліза ніяк не відреагувала, вона продовжувала лежати і дивитися в стелю. Знову стукіт у двері. Ліза була впевнена, що хто б то не був, скоро ця людина піде.

Після чергового стуку задзвонив телефон. Подивившись на екран, вона побачила напис - "Катя". Ліза підняла трубку.

- Ну і чого ти мене запросила, якщо не збираєшся відкривати?! - почулося з телефону.

- Ой, так, зараз. Зачекай хвилину! - відповіла Ліза.

Зібравшись з силами, вона піднялася з ліжка і човгала по підлозі до вхідних дверей, намагаючись зайвий раз не підіймати ноги вище, ніж потрібно.

- Проходь! - Ліза відкрила двері й зрушила разом з нею.

Катя увійшла у квартиру. Вона опинилася в напівтемряві. Всі штори були запнуті. Всередині стояв затхлий запах, квартиру давно вже не провітрювали. Навколо був помітний безлад і пил. Якщо не знати, можна було б вирішити, що тут живе якась бабуся, у якої не вистачає сил, щоб прибрати.

- Навіщо ти хотіла зустрітися? - запитала Катя, повертаючись до Лізи, яка як раз зачиняла вхідні двері.

Катя застигла в ступорі. Перед нею була не людина, а скоріше привид. Від тієї пишної дівчини, яку вона колись знала, нічого не залишилося. Тепер це був блідий силует, яким можна лякати дітей.

- Ліза... - невпевнено вимовила Катя, після чого замовкла. Вона не знала, що додати.

- Так це я! - спокійно відповіла Ліза. Вона смикнула плечима, показуючи, що ось так от все обернулося.

- Що... що сталося?

- Це довга історія! А мені треба відпочити! - Ліза підняла руку, запрошуючи Катю пройти в кімнату.

Коли Ліза опинилася в ліжку, а Катя на стільці поруч, Ліза намагалася максимально коротко переказати все, що сталося. Час від часу вона зупинялася, щоб перевести подих і трохи відпочити.

- Мені сняться дивні сни, що скоро кінець... І я думаю, що так і є... Якщо я їм, то втрачаю вагу... Якщо не їм, теж втрачаю вагу... Мені просто страшно купувати їжу... - підсумувала свою розповідь Ліза. Вона глибоко зітхнула. - Я почала ненавидіти холодильник. Я ненавиджу їжу, більше немає того задоволення від приймання їжі... Я в безвихідному становищі, залишилося лише чекати!..

Запанувала тиша, Катя "переварювала" отриману інформацію.

- Ти дурепа! - коротко відповіла Катя. В голосі була злість, але лише трохи.

- Так я знаю! - Ліза спокійно прийняла те, що їй сказали.

- Я... я... я не знаю, що тобі сказати... - Катя була розгублена. - Скільки разів я тобі казала сходити перевірити чіп. Я тебе просила, практично благала. Але, ти проігнорувала мої слова, і не просто проігнорувала. Ти заблокувала мене! Ще й куратора! І тепер ти хочеш отримати... Я навіть не знаю, що ти хочеш отримати після цієї розповіді... Допомогти я тобі не зможу! - Катю переповнювали почуття. Її кидало від злості, до розпачу, до жалю і знову до злості.

- Нагадаю, це ти запропонувала поставити чіп, - Ліза ж лежала, і не виказувала ніяких емоцій.

- Ах ось воно що... Ти вирішила знайти крайню... - Катя встала зі стільця.

- Ні, постій! Це не так! Ти мені показала... Ти мені показала, як це насолоджуватися життям. А не тільки їжею...

- Знаєш що, Ліза, я дійсно намагалася тобі допомогти! - Катя все так само продовжувала стояти біля ліжка. - Можливо тут є і моя вина, я полізла не в свою справу, не питаючи дозволу... Але і ти повинна була виконувати всі умови угоди! Так що не старайся зробити з мене крайню!

- Почекай!

- Ні, досить з мене! Скажу максимально дохідливо! Дай мені спокій! Так ти ніби мені сказала?! - по щоках Каті текли сльози. Вона швидким кроком пішла від ліжка Лізи. - Можеш не проводжати! - Катя пішла, закривши за собою двері.