*10*

Яка дивна штука натхнення. Що то є насправді у глибині своїй? Напівреальний настрій, котрий породжує фантастичні образи на окраїнах фантазії, які вміла рука письменника трансформує у легкий, мов шовк, текст, що річкою ллється у голови читачів, відтворюючи там ті ж картини, щоправда новими фарбами, то ж бо фарбами нової свідомості. А чи пензлик художника, керований мистецьки налаштованим мозком, віртуозно виписує картини на полотні сірої буденності життя. Або ж композитор, що твердо впевнений, буцім мова не може передати тієї повноти барв, котрі доступні музиці, витягує чарівні мотиви із власного оточення, створюючи палітру неймовірних мелодій, у яких кожен знайде щось своє. Та чи так це насправді? Вірніше, якби все було настільки просто і прозоро, чим би тоді відрізнялися усі світові витвори мистецтва? А, може, те таємниче натхнення криє у собі містичніший зміст?

Копнути глибше, помітимо, що непостійне натхнення насправді може спіткати нас будь-де: від вагону метро до торгового центру, від зеленого парку до строкатого ринку, від власної квартири до музею античного мистецтва. Як часто ми звертаємо увагу на ті маленькі вибрики зачарованого мозку, що намагається привернути нашу засмічену увагу до воістину прекрасних речей – речей, які нас оточують, які можуть справити колоритне індивідуальне враження на кожну особу? Як часто ми поглядаємо на людей, досліджуємо їхні маленькі несвідомі рухи, повадки, спостерігаємо за поглядом, положенням рук і ніг, розкриваємо красу у звичних справах?

Чи помічали ви коли-небудь у вагоні людину, що невідривно дивиться у вікно – немов спить із розплющеними очима, і враз відскакує від скла, дістає блокнот чи пак телефон і нашвидкуруч починає робити там якісь замітки? Або ж, у кафе, коли всі спокійно їдять та спілкуються, і хтось один раптово кидає все і починає нотувати щось? Стрічали таких осіб? Певно що стрічали. «Диваки», – подумаєте ви. «Митці», – відповім вам я. Лише митцям під силу вдихнути ідею разом із повітрям, а потім, затамувавши дихання, допоки чарівне не забруднилось об буденне, закарбувати його на сторінках предмету більш матеріального, ніж пам’ять.

Людина, віддана мистецтву, ніколи не руйнуватиме його красу і неповторність своїми неповороткими діями. Талант подібний метелику. Коли метелик сідає на долоню людини творчої, вона намагається передати усю його красу і неповторність за допомогою умінь, якими її наділила матінка Природа. Хто ж зловживає благословенням маленького метелика, що нагородив його візитом, і стискає долоню у спробі ув’язнити дивовижне чудо природи, привласнити його красу і виставити на показ наявність, замкненого у клітці без права на розвиток, таланту, не гідний зватися митцем і паскуднити своїм хваленим пафосом величні мовчазні творіння істиних творців.

Натхнення прибуває повсякчас і до кожного, та тільки наявність метелика на долоні й у душі допомагає йому трансформувати звичні речі у щось дивовижне, у щось, що змушує пізнавати нові сторони вже давно вивченого світу. Натхнення це ключ, котрий відчиняє перехід між сухими рядками життя і широким простором уяви митця, що вносить мальовничість і сенс між рядки заздалегідь підготовленого старою маразматичною Долею програмного коду існування усіх і всякого. Натхнення це те, заради чого варто жити, бо лиш у моменти відчуття безмежної любові до довкілля і довколишніх ми почуваємося живими і щасливими.