Епілог

 На станції Олімп їх вже чекали. Директор Станції Альфред Шульц, його заступник з безпеки Пол Сінгер, та сисадмін Нетаджі Субхаш. Вони привітно зустріли гостей, кожен потиснув руку спочатку Еллі, а потім —  Василю, та одразу повели до кабінету Керівника станції.
     —  Поки ви сюди летіли, ми не гаяли часу, —  сказав Альфред Шульц. —  Мої фахівці встановили дещо цікаве. Не знаю, чи відомо вам, що центральний хаб, який забезпечує мережу всього Ганімеду, розташований у вуглецевому метеориті. Це гора з чорного діаманту. Вона ідеально проводить та накопичує дані… Нетаджи, розкажи нашим гостям, що ти тут зміг накопати!
     Індус —  сисадмін, симпатичний чоловік з сивим волоссям та розкішними вусами, більше схожий на біблійного патріарха, ніж на комп'ютерника, посміхнувся, та продовжив за своїм керівником.
     —  Зараз я ввімкну тривимірну голографічну модель. Вам відомо, що Ганімед —  єдиний у нашій системі супутник із залізним ядром? Та власним магнітним полем. А цей метеорит обмінюється даними з ядром планети. Тут шар льоду та підземного океану дуже тонкий, а гірські породи виходять звідти на поверхню. Ми маємо припущення, що ядро планети працює як штучний інтелект. Саме так він і поводиться. Читає наші дані, інтерпретує та взаємодіє. Як ви сказали, на рівні первинного коду. Він не завдав нам жодної шкоди, хоча й міг. Це свідчить, що це розумна істота. Інше питання, як він міг виникнути. Чи хтось записав його у ядрі планети як на жорсткий диск комп'ютера.
—  Тобто, Ганімед —  це такий величезний комп'ютер із діаметром п'ять тисяч кілометрів? —  вигукнув Василь.
     —  Це суперкомп'ютер, —  сказав Нетаджі Субхаш. —  Ми навівть уяви не маємо про його можливості. По суті —  це бог. Бог із Машини...
 —  Оракул з Безодні. Який знає все про нас, а ми про нього —  нічого, —  сказав Василь.
     —  Гадаю, що це можна буде виправити, —  сказав Шульц. —  Добре що ви прибули сюди. Ваше наступне завдання —  налагодити контакт із цим Супер— Розумом. Він мав би повідомити нам багато цікавого. В тому числі —  про нас самих… А поки що —  перекусимо та відпочинемо. В нас ще є багато часу. Ви же залишитеся у нас на станції?
     —  Так залюбки, —  сказав Василь. —  На станції Дельфи мою роботу закінчено. В Еллі —  теж. Ми залюбки попрацюємо у вас…
     —  Прекрасно! —  вигукнув Шульц. —  Ласкаво просимо на Олімп —  оселю богів та героїв!
     
***
— Якось не так я собі уявляв контакт з іншопланетним розумом, - сказав Василь. Він обережно провів пальцями по матовій, вугільно-чорній поверхні діамантової скелі. 
— А як саме уявляв? - спитав Нетаджі Субхаш. - Що сяде якійсь корабель. з нього вийдуть гуманоїди у скафандрах?
—Або негуманоїди. Але щоб це був розум прописаний у надрах цілої планети… Хто та як спромігся таке зробити? З якою метою? 
— Мабуть, це одна з найвищих сходинок еволюції цивілізації. Створити штучний розум, який буде ще розумніший за його творців. Майже вічний. Бо цей розум загине лише разом із планетою. Можливо і ми колись створимо такі кораблі, які полетять досліджувати системи інших зірок. Там будуть розумні роботи, які залишатимуть штучний інтелект у монолітах. Або у ядрі планети, якщо воно для цього придатне. Нам показали шлях, куди рухатися. Бо, як не гірко це визнавати, ми все ще прикуті до Землі своєю біологічною природою. Наш термін життя надто малий, щоб долетіти навіть до найближчих до нас зірок. А наші потреби у воді, їжі та повітрі надто великі, щоб тягнути усе це із собою у міжзоряний простір…
Василь помотав головою. 
— Але ж люди так мріяли побачити інші сонця на власні очі. Виходить, нам забути про ці мрії? Змиритися з нашою нездатністю подолати власні обмеження?
Субхаш посміхнувся. 
— Я не казав, що це назавжди. Поки що ми всі обмежені у наших можливостях.  Але те, що поки що нездатна здійснити людина, зможуть ті, кого людина може створити власними руками. Андроїди із власною свідомістю будуть здатні здійснити те, чого не зможемо ми...