Глава шоста

          Справи з Кальнійцями йшли не дуже добре. Ці хлопці не розуміли навіщо їм фарби з натуральних квітів, якщо весь світ давно перейшов на синтетику. Презентація не вразила жодного з трійки, що прилетіли до них на острів, на запрошення. Команда весь тиждень спінена, готували зразки: картини та дерев'яні дощечки пофарбовані у різні кольори, адже у своєму арсеналі вже мали фарби не лише для творчості, а й вододисперсійні. Презентація містила інформацію про те, як екологічно правильно, обирати саме їхні продукти. Кальнійці повели бровами, але пообіцяли залишитись ще на кілька днів.

          Чи то їм так сподобався острів, чи вони все ж вирішили дати шанс, Говард не думав, він хотів використати його сповна. Нещодавно випустили нові відтінки олійної фарби, вдосконаливши технологію отримання пігменту з квітів. Тепер вона мала більш насичений колір, при цьому зберігала свої властивості. В офісі таких не виявилось, тож Говард розпорядився подати машину і рушив до  мистецької крамниці.

          Придбавши декілька тюбиків, він вже збирався піти, коли несподівано зустрів її — потенційну музу. Після їхньої зустрічі, він був занадто заклопотаний, проте не можна сказати, що не згадував про неї. Особливо коли повертався додому, проте голова була забита не хтивими думками, а обіцянкою. Там, де Говард писав ту картину, він не був понад двадцять років. Двадцять три, якщо бути точним. У тій частині острова поховані неприємні спогади, сам не розуміє чого запропонував повезти туди. Мало того, що він давно не кермував сам, так ще страхи повернення в те місце, сковували не гірше ланцюгів.

     Нагадала, отже обіцянку пам‘ятає. Негоже розчаровувати дівчину, сам себе загнав на слизьке, мусить відвезти. Але перед цим — кальнійці.

         Коли тиждень збіг кінця, гості все ж здалися під натиском Говарда. Підписали контракт на першу, хоча й невелику партію. Це був маленький успіх, виграна битва. У тому, що попит буде, він не мав сумнівів. Кожен раз, коли вони заходили на новий ринок, це ставало сенсацією, головне правильна реклама.

         Завершуючи робочий день, в коридорі майнув худорлявий образ у білій сукенці. В кабінеті нікого не застала, оскільки її батько давно покинув офіс. В будівлі лишилися виключно такі трудоголіки як він, якщо взагалі хтось ще лишився.

— Мене шукаєш? — склав руки на грудях, підперши стіну.

— Тата. — вона стала точнісінько в таку ж позу, тільки не спираючись на стіну — Ще один чоловік, який наобіцяв й не спішить виконувати.

— Невже ти хочеш сказати, що тим іншим, являюсь я? — театрально зобразив здивування, актор з нього кепський, вийшло аж занадто емоційно.

— Я нічого не хочу сказати, лише  підмітила факт. — скинула долонями, сукня від руху задерлась трохи вгору.

            Зробив декілька кроків на зустріч до неї, став у притул та охопив правицею тонкий стан. Іншою рукою схопив пасмо волосся, що звивалося перед обличчям, закручуючи його на пальці. Вона тремтіла, те чого він й добивався. Може передумає на рахунок поїздки, сама дасть задню. Не варто маленькій дівчинці, вирушати в таку подорож з дорослим дядьком. Так вирішиться питання з обіцянкою. Опустив голову й прошепотів на вушко:

— Мені доведеться забрати тебе від татка на пару днів. — губи злегка зачепили вушко, лебідка прогнулась під його рукою.

           Не такої реакції очікував. Він бачив її надуману хоробрість, яка щитом прикривала страхи. Тільки от це все мильна бульбашка, трохи дужче натиснути й вона лусне. Питання в тому, чи варто тиснути? Наполохати єдиний шанс. Говард вже й сам не розумів чи потрібна йому муза, батько ніколи не сумував за згаяним часом, принаймні йому в подібному не зізнавався. Хоча картини, що він писав до зустрічі з матір'ю, були не гірше від дідусевих. З того часу він повністю покинув цю справу.

            А смерть матері й поготів скосила його. Ні, він не захворів, хіба що хтивість можна віднести до якоїсь класифікації. Гуляв знатно, витрачаючи купу грошей на дівок, більшість з яких не приховувала свою ціль — дібратись до грошиків. Заснував компанію дідусь разом з товаришем Антіном, який нічого не тямив у фарбі, але тямив в бізнесі. Так і велося, дід займався виключно творчою частиною. Пізніше, Антіна не стало, справу перейняв його син Юлій, але він вирішив розвивати її на материку. На острові ж до повноліття Говарда, компанією фактично керувала рада з двадцяти осіб. Дехто мав частку в компанії, а дехто право голосу заслужив кропіткою роботою.

— Я згодна! — до реальності повернув голос дівчини.