Глава п'ятнадцята

            Квітея пересіла в авто подруги зовсім недалеко від маєтку, тому подробиці довелось розповідати вже вдома. Саме довелось, бо Айя ледь не зубами вчепилася аби вивідати, що це за таємничий чоловік її увіз і як минули вихідні.

— Я б мала насварити тебе.

— Чому? — здивувалася блондинка.

— А якби мене хтось отак викрав? — роздавала наганяїв, сидячи на ліжку.

— Пробач. Мені це здалося таким зворушливим і романтичним. Та й Джером не виглядав маніяком.

— А як по-твоєму виглядає маніяк? — здивовано усміхнулася.

— Ну… не так. Ой, розповідай вже краще, хто цей інкогніто містер Ґарднер і чому він по тебе послав свого помічника.

— Краще спершу розкажи, як він на тебе вийшов?

— Зателефонував, представився помічником і попросив про зустріч.

— І ти отак просто пішла?

— Ну він запропонував зустрітись в людному місці, що мені загрожувало в кафе з морозивом?

— І то правда. — ми одночасно засміялися, усвідомлюючи всю абсурдність ситуації.

         Тоді я виклала все як є, упускаючи деякі моменти, наприклад той, що вона гола завалилася в його кімнату. Булл й досі соромно за свій вчинок, чим вона тільки думала. Та час не повернеш, тому доведеться змиритись. Він теж красунчик, отак взяти й відшити її.

           З подругою розпрощалася вже у глибоку ніч. Батько не розпитував, як вихідні, здається його навіть удома не було. В маєтку стояла тиша, отже всі десь були по своїм справам. Тому Тея вирішила просто лягти спати. На наступний день, отримала сповіщення від Говарда, про те, що цей  тиждень буде завантажений роботою. Не пам'ятала коли взагалі давала свій номер, але його зберегла під символом жовтого сердечка.

— Як вихідні? — спитав за сніданком батько, що гортав новини в телефоні.

— Класно, бували в печерах, плавали в морі.

— Плавали? — батько зіщулив очі, точно пам'ятав, що його чада не вміють плавати, жоден.

— Я потихеньку вчуся.

            Квітея вкрилася багрянцем, згадуючи ті уроки з плавання. Міцні руки, що тримали її, запах квітів та солоної води. Так хотілось повернутись туди, в ту невеличку садибу. Зачинитись там з Говардом і відгородитись від усього світу, лише інколи виїжджаючи до селища за продуктами.

      Цілий день маялася, читала книгу, навіть намагалася на кухні допомогти кухаркам з вечерею. Її тактовно виставили за двері. Немає чого пані марати руки в фарші. Сестру цілий день не бачила, що дуже дивно. Та за білим довгим столом, врешті зібралась вся родина.

        Мама виглядала як справжня аристократка, костюм з блакитної спідниці та піджака, капелюшок прикрашений квітами та прозорі рукавички. Тея мимохідь усміхнулася, образ матері був далекий від її розуміння. В от Камея була точною її копією, ніколи не горбила спину, манери відточені до ідеалу. Принаймні на публіці, в житті могла і гостре слівце сказати.

         Кожен із членів родини, сидів на своєму місці. Тато в голові стола, мама як вірна дружина та супутниця життя з правого боку, а дівчатка поруч із батьками. Точніше один стільчик з ліва пустував, він завжди був відведений для Арая, навіть коли його поруч не було. Слідом сиділа Квітея, а навпроти Камея.

          На стіл винесли закуски, розмова якось не клеїлась. Навіть щебетуха Камея чомусь мовчала й пускала гнівні погляди на сестру. Тея не наважувалась запитати за столом, проте ворожість сестри добре відчувала. Дівчинка часто злилася на старшу, адже тій діставалося все раніше. Дарма, що вона доросліше на два роки, Камі хотіла усього й одразу.

Коли зі стравами було покінчено, батько, потягуючи янтарну рідину зі своєї склянки, запитав: