Глава двадцять третя

            Скляна багатоповерхівка глузливо поглядала зі своєї висоти на маленьких людей. Чомусь саме так зараз відчував Говард, він відчував себе комахою. Всередині було прохолодно, від першого поверху туди-сюди шниряли працівники, опустивши голови. Атмосфера напруги буквально била током, нерви натяглись, мов струни.

— Д-д-доброго дня, пане Говарде. — в очах Астрід, що сиділа в приймальні виднілася суміш емоцій, а голос зрадницьки здавав страх.. — На вас чекають в конференц-залі.

— Хто? — випередивши запитав Джером.

— Всі. Тобто рада директорів. — тонкий наманікюрений пальчик намотав чорняве волосся. — І пан Юлій.

— Швидко він. — виплюнув огиду помічник.

           Говард тим часом мовчав і перебирав в голові думки, розкладаючи по поличках. З одного боку, до біса усе, в нього є Квітея і нехай вдавиться компанією її батько. З іншого, його чоловіче самолюбство зачепили. Він будував цю компанію, саме він увів найбільше змін на ринку, які вивів їх на перше місце.

      В конференц-залу увійшов з рівною спиною, спокійно привітавшись з членами ради, він присів на своє місце. Відчуття ніби школяр перед купою вчителів має пояснити причину своєї поганої поведінки.

— Говарде, — розпочав Діон, найстарший з членів, що був близьким товаришем дідуся. — Ми цінуємо твій вклад у компанію, твою роботу…

— Настільки сильно, що без мого скликання зібрали раду?

— Скликав її я. — ніби з повітря з'явився Юлій, що стояв десь у тіні. — Я занепокоєний подіями, що тягнуть за собою неприємні наслідки. Вчора мені дзвонили з континенту, декілька гуртовиків хочуть отримати грошову компенсацію або ж розірвати з нами контракт.

— Як дивно, Юліє. Що саме з вашою появою у компанії, з'явилися проблеми. — сипав злобно.

— Говарде, не будемо кидатись звинуваченнями. — Діон, вирівняв вже округлу спину. — Якщо в тебе немає доказів, не варто говорити про людину зле. Чи ти щось маєш?

— Ні, Діоне. Лише хотів підкреслити очевидний факт. За дванадцять років, я не мав подібних проблем, навіть бувши зеленим юнаком.

— Це правда. — продовжив старий. — Саме тому, рада вирішила не відсторонювати тебе повністю, а лише на час розслідування.

— Ви хочете передати борозни правління йому? — зневажливо кинув погляд на батька людини, яку кохав понад усе. Та чоловік не виглядав щасливим.

— Ні. Юлій не заслужив нашої довіри у повній формі. Тож в обох є час, доки йде розслідування. Прошу обох не втручатися у нього. — Діон піднявся з місця, поправив сірі штани, поплескавши по нім долонями. — Нарада завершена.

            Усі чоловіки, що весь цей час мовчали й лише переводили погляд з одного на іншого, встали й вийшли з зали. За ними покрокував і Юлій, явно розчарований невдалим результатом. Все ж таки Говард був вдячний дідусевому другу, що не втратив так швидко довіри. Впевнений, саме він наполіг на такому рішенні..

           Бути осторонь від розслідування, це останнє що збирався робити Говард. Невідомо де ще є посіпаки Юлія чи кого він підкупив, тож кидати все в руки старців не варіант.

             Кабінет оминув, мов заразу, одразу рушивши з холодної будівлі назовні, провітрити мозок. Джером йшов позаду, як вірний зброєносець. Мовчав, додати що немає, бо ж все висловила рада на чолі з Діоном.

— Куди далі? — голос помічника рознісся паркінгом.

— Додому, хочу помитись і трохи поспати.

            Шикарний будинок зустрічав самотністю та холодом. Варто все ж таки набрати рієлтор, не притерлися один до одного, час прощатися і підшукати щось більш слушне. А можливо долучити до цієї справи Квітею. Точно, нехай обирає на свій смак.