Розділ другий. Людвіг

Судячи з того, яким повним радості та щастя поглядом мене обдарувала відьма, воз'єднанню сімейства вона не раділа, скоріше навпаки. Хто б сумнівався! Фрейлейн Аденауер, напевне, свято вірила в те, що цей маєток разом з усіма грошима фон Ройсса дістанеться їй, і вона сміливо спустить власні статки на всілякі відьмацькі чи дівчачі дурниці.

Боюсь її розчарувати, але, так як маркграф фон Ройсс не зволив лишити заповіт ні на користь своєї обдарованої доньки, ні на мою, ні взагалі хоч який-небудь заповіт, дуже скоро хтось швидкий та хитрий озброїться юридичною підтримкою, зробить запит та відвоює ці землі. Спочатку повиганяє усіх відьом, що поселились тут при житті маркграфа, може, нарешті щось пристойне зробить з цими землями. А ми, прямі нащадки, лишимось з пустими руками. Я буду насолоджуватись титулом, який нікому не треба, а відьма – батьківським даром.

Малувато, якщо чесно.

- Якого милого ти забув в моєму домі? – тут же звинувачувально поцікавилась відьма. – Зараз же забирайся, поки я не вигнала тебе звідси! Або поки на тебе не напав мій фенікс!

Фенікс? Це ота червона курка з підгорілим задом?

Якщо так, то, думаю, проблеми в тому, щоб розібратись з ним, нема. Водичкою полити, і досить. Хіба що він прийде виганяти з мене злого духа і закукарікає?

Ой, щось мені підказує, що це не дуже ефективний спосіб.

- Негоже нечисть згадувати вголос, - осміхнувся я. – І, повторюсь. Його Величність дав мені право на проживання в цьому домі. Вас щось не влаштовує, фрейлейн Гертруда? В такому випадку, ви можете подати офіційну скаргу. Але врахуйте, що якщо її задовільнять, то я подаватиму апеляцію.

Здається, холодний тон відьму геть не злякав. Вона була все така ж бойова і – скажемо чесно, - приваблива.

Яка ж все-таки прекрасна та ілюзія, яку нам впихували в голови старші інквізитори! Відьма – то щось дуже гидке, відразливе та зле. Але якщо це щось достатньо сильне, то воно може успішно замаскуватись під гарну дівчину і задурити голову. Варто лише їй загорітись, і вона одразу стане така ж гидка, як і повинна бути.

Дивно, але багато так і слідували цій прописній істині. Я ж швидко зрозумів: нема людини, яка б в вогнях виглядала красиво. І якщо підпалити якогось праведника, то він не підніме очі до нема і мовчазним ангелом відлетить в Рай, а буде верещати так само, як і грішник. Може, і більше.

На щастя, спостерігати за тим, як згорає фрейлейн Гертруда, мені не довелось. Спілкуватись з обпаленою, спотвореною, травмованою жінкою – геть не те ж саме, що з молодою і гарною. Правда, якщо сама відьма мені щось і нагадувала, то це вогник. Полум'яна мідь кучерявого волосся, тонкі темні брови та карі очі, що чудово контрастували з блідою шкірою, м'які ніжні риси… Красуня.

Прямо як дівчата з колекції нашого головного. Навіть згадувати про старого дурня гидко. То ж треба було додуматись, зробити гарем з відьом і сподіватись, що після того, як про це дізнаються люди, ніхто не взбунтується проти святої інквізиції!

Я б сам піднявся на бунт! Але…

Відьми не знають, а фон Ройсс мій це вперто ігнорував, але єдине місце, де чаклун може почувати себе безпечно – то інквізиція. Ну який, скажіть мені, інквізитор перевірятиме свого колегу? От і мене не перевіряли.

На щастя.

Ігноруючи палкі погляди, що кидала на мене відьма, я спокійно пройшов повз неї. Вразити речами, що полетять за мною, чи не варто?

А, так, не вийде. Бо ж в мене нема нічого!

Ну, значить, вражати даму буду пізніше. Спочатку б лягти спати…

- Ей! – задзвеніло розгніване ззаду. – Куди?!

- В спальню, фрейлейн Гертруда. Втомився з дороги.

- Але тут лише одна спальня! – розгублено протягнула вона.

- Так? – я повернувся і зміряв її уважним, типово чоловічим поглядом з того списку, за які зазвичай дають по морді. Ну, ця й без всяких поглядів, здається, готова вдарити. Але гарна, чого гріха таїти? Ще б було плаття не таке закрите…

- Бажаєте приєднатись, фрейлейн? Не буду проти.

- Я тебе прокляну, - прошипіла вона, наближаючись до мене. – Я тебе сама на вогнищі спалю! Закрию в будинкові та будинок підпалю! А ти з нього не вийдеш!

Не вийду – телепортую. Між іншим, для інквізиторів це дуже корисний навик. Нас частенько намагаються спалити. А потім пояснюй чим відьмам, що тебе слово Творця порятувало…

- Ваші методи застаріли та такій красуні не личать, - знущаючись, протягнув я. – Та, боюсь, вам доведеться змиритись з моєю присутністю в цьому домі… Інакше…

- Інакше що?

Відьма, не приховуючи власних намірів, підскочила до мене, стискаючи руки в кулаки. На шкірі в неї застрибало полум'я.

О, та ми такі полум'яні!

- Інакше, - я згріб її в обійми, - фрейлейн Аденауер, без дому, грошей та статусу лишусь не лише я, а я ви. Чи ви не в курсі, що для повноправного володіння цими землями повинні стати фрау фон Ройсс?

Відьма спохмурніла. Судячи з усього, новини про те, ким вона повинна бути, її геть не порадували. Свідомість втрачати Гертруда не поспішала, але виглядала зараз дуже мило та розгублено – швидко-швидко моргала, дивилась на мене так, наче намагалась пришпилити заклинанням до землі, але ніяк не могла визначитись, чи варто їй це робити, чи краще все-таки почекати.