Не чіпай мене...

Коли ми пройшли половину шляху то Аліанна вже спала, я помітив що вона замерзла сховавши свої руки у мене в худі.. Через кілька метрів я помітив невеличку забуту людьми лавочку, обережно посадивши Аліанну на ню, і также обережно знявши її рюкзак я подивився чи не взяла вона нічього теплого. Якось сьогодні день був напрочуд теплим, мабуть тому вона так одяглась легко, але одне вона не прогадала, це те що вже кінець осені і темніє швидко, тому коли сонце от от мало сховатись стало прохолодно...

Напривеликий жаль чогось теплого я там не знайшов. Склавши все назад в рюкзак я зняв з себе мою кофту і постарався обережно щоб не розбудити її, одягнути худі, але вона почала вертітись махати руками і кричати не "чіпайте мене, не треба, що я вам зробила!?" І щось в такому роді, я декілька секунд шоковано дивився на ню, а потім обійняв і почав гладити по голові приговорюючи що все добре я не заподію шкоди, що більше тобі ніхто не зробить боляче...

Вона поступово заспокоювалась, і вже через декілька хвилин смирно сопіла в моїх обіймах,

Швидко але оберешно надівши на ню худі я знову взяв до себе але на цей раз ніс на руках попередньо накинувши рюкзак собі на плечі, я притуляв її якомога блище до мене щоб вона не замерзла. Ще за якихось пів години я дойшов до дороги, і пройшовши кілька метрів у сторону міста помітив таксі, дойшовши до нього відчинив задні дверцята і обережно поклав підопічну на заднє сидіння а потім і сам сів прилаштувавши рюкзак у ніг а її голову поклав мені на ноги сказав таксисту адрес, і той рушив.

Коли ми прибули я віддав кошти і стараючись не розбудити Анну я взяв її на руки, рюкзак знову накинув на плечі, швидко зайшовши в під'їзд я забіг у ліфт нажавши на 5 поверх; ліфт рушив, через хвилину двері відчинились і я вийшов, дойшовши до потрібної дверцяти зрозумів що ключів у мене то не було і прийдеться її збудити.

– Аліанна – проговорив я над її вухом і обережно гладячи по щоці – прокинся, ми приїхали, дай ключі від квартири. – вона так мило розплющила свої оченята щось пробурмотіла під ніс, і опираючись на мене понишпорилась в карманах, діставши з бічного карманчика юбки ключі вона простягнула їх мені. Гмикнувши я взяв їх і відчинив двері.

– ну от ми і дома – пробурчала я потягуючись і входячи в квартиру спираючись одною рукою на Влада, дойшовши до вітальні він поклав там рюкзак і десь змився а я присіла на диванчик, та почала роздивлятись інтерєрчик, загалом непогано зробленно все по модному якось навіть на строгий мінімалізм змахувалао, але тут було затишно якась атмосферка була заспокійливою.

– так я тут понишпорив по квартирці, ванна тут є, такщо бери те що тобі потрібно і я допоможу дойти, там вода вже набирається, ти першою підеш...

– добре, дякую – взяла все що потрібно там, рушник, шампунь, бальзам, мило, і атласну блакитну піжамку з шортиків і невеличкого широкого топа, що прикривав лише мої груди (а вони в мене не такі то маленькі, третій розмір насекундочку), коли я це все брала мій Нянь дивився за мною, коли ж я закінчила і подивилась на ньго він підійшов і допоміг дійти до ванної кімнати, вона теж виявилась просторою у бежевих та білих тонах лише ванна і ободок дзеркала були мрамурно чорні.

Я подякувала, виштовхнула його з ванни і зачинила двері, швиденько помившись я замотала волосся в рушник і оділа мою піжамку аодивилась в дзеркало...

– мдааа... І чого ж я шось друге не взяла... Сказала сама до себе, і стараючись руками прикрити дві точки що виступали з під тонкого атласу я вийшла з ванни, шукаючи Влада

Знайшла я його на кухні він щось там робив за плитою з тих продуктів які знайшов у холодильнику.. я обережно підійшла до нього.

– Влааад, я все, тепер твоя черга – проговорила я не дуже голосно адже мені було трохи соромно за мою піжамку, ну що ж поробиш, іншої в мене не було, в дит будинку в нас були окремі корпуси з хлопцями, а перетинались ми з ними лише на заняттях і на вулиці, тому мене в піжамі бичили лише дівчата...

– да зараз я тут полов доварюю і йд.... – але не встиг договорити, адже повернувся до мене лицем.. господи як же мені було ніяково і не зручно, ну щож мені прийдеться звикати адже попереду ще цілих три роки, трохи розслабившись і як ні вчому не бувало я проговорила стараючись якомога спокійніше..

– ти йди я доварю, – але він стояв і дивився на мене своїми красивими блакитними очима в яких явно добре читалось слово "якщо ти зараз же не змиєшся з відси то може статись щось не поправиме"... Тому я поспішила ретируватись в вітальню за сумкою а потім і в спальну кімнату яку помітила по дорозі як шукала кухню.

Почала там шукати щось що можна накинути на плечі не надибавши там нічьо путьового я зняла рушник з голови і обмотала навкруг тіла, аж тоді коли я це зробила, визирнула з кімнати та попрямувала на кухню, мої Няньки там вже не було, але коли я підійшла до плити то помітила на кришці від кастрюлі записку..

Добре що ти швидко зрозуміла що теба змитись з відси :Ь...... І да каструлю вимкнеш через 5 хв, тоді можеш приступати їсти.

Ну коли пройшло п'ять хвилин я вимкнула її і вже було достала дві тарілки, але почула що на телефон дзвонять, поклавши їх біля плити, я шмигнула у вітальню до телефона, але то дзвонив не мій, а Влада.. номер був не підписаний, але ж я подумала якщо тут щось важливе, тому невпевнено підняла слухавку.

– Ало, це хто?

– так! А ти хто така і чому відповідає НЕ ВЛАД!!?Де він?

– вибачте але він зараз зайнятий і не може з вами поговорити..

– і чим же він таким зайнятий? – зі злістю і роздратуванням запитала жіночка по той бік екрану.

– вибачте, я передам йому що ви дзвонили, тільки як він вийде з душу.

– в сенсі з душу!? Де він і хто ти так... – останні слова я вже не розчула адже в мене телефон видернули з руки, і помахавши рукою Влад сказав щоб я йшла на кухню...

Я пошвиняла туди – мабуть то пасія його чи що – подумала я, і почала насипати плов у тарілки. Коли їжу клала на стіл (доречі мої нозі стало легше і я змогла ходити, хоч і покульгуючи) зайшов на кухню Влад, видно було що він був роздратований, але старався це приховати.