7

Ранок настав, та нічого не сталося. Напевно, Вейлон, як завжди, морочитиметься з паперами до обіду. Він ненавидить звіти, це кожному відомо. Та й капітан зі своїм звільненням влаштував переполох... Сьогодні він точно передумав, тож почне відігравати все назад.

Фіона довго роздумувала, чи є сенс іти на роботу. Зрештою вирішила, що пан або пропав.

– Ти взагалі нормальна? – «привітно» зустрів її Вейлон, розмахуючи надкушеним пончиком. – Я ж тебе як людину питав. Ну, не хочеш – так і скажи, навіщо голову морочити?

– Чого я не хочу? – Від несподіванки Фіона розгубилась і припустила, що він запитує про «бегемота», але ніяк не могла зрозуміти формулювання питання.

– В кіно! Зі мною в кіно. Про що ми вчора говорили?

– А… – Вона намагалася підібрати слова хоч для якоїсь відповіді, проте горло стисло і кожен звук давався важко. – А…

– Що – «а»? Я дорослий хлопчик, передумала – скажи прямо, переживу.

– Дракон… Шаєрон…

Вейлон задумливо доїв пончик, злизав шоколад із пальців і витер руки першим-ліпшим аркушем паперу з чийогось столу.

– Живі обидва, нас не вимагають, про тебе забули, – заявив, кривлячись. – Викинь ти цього шаєрона з голови, ніби без нього на світі мало чоловіків. Увечері «Кошмар у старому будинку показують». Підемо?

– А…

– У тебе горло болить, чи що? Застудилась, доки з відчиненими вікнами їхали? Я відразу подумав, що тобі це відгукнеться, але права вказувати в мене немає, у нас же рівноправ’я. Ти хоч поснідати встигла? Принести тобі пончик?

– А про вчорашнє ти нічого не хочеш сказати? – не витримала Фіона.

Вейлон скривився:

– Так, я діяв необдумано, згоден. І що, мені тепер до кінця життя собі дорікати? Ще чого. Зате наступного разу буду розумнішим.

– Про мене!

– Ой, та годі. Ви, дівчата, надто дивні… Певно, так у дзеркала вдивляєтесь, що мізки перекошуються. Не бійся, нікому я не скажу, що в тебе є силовий щит, який робить тебе товстою. Ну просто слів немає, такі комплекси на пустому місці.

Фіона здалася. Вейлон усе розумів, вона це бачила в його очах, але не збирався влаштовувати викриття. І, здається, не боявся. На фільм жахів запросив, а не у людне місце. Це щось означало.

Наприклад, те, що життя тривало. Звичайне життя… Як у всіх. З поросячими злодіями, вечірніми кіносеансами та капітаном, яки перейшов у режим «вчора я нічого не говорив» і про всяк випадок ощасливив свідків його «мовчання» додатковими вихідними. Про інше Фіона Май ніколи й не мріяла.

– Гей, то я колись дочекаюся відповіді щодо кіно?

Фіона усміхнулась і кивнула, погоджуючись. Якщо життя продовжується, то чом би й ні? Прості радості ні до чого не зобов’язують і нікому не завадять, особливо сьогодні, коли світ виявив прихильність до однієї проблемної дівчини, яка вже втратила надію на майбутнє.

Дія цього оповідання відбувається у світі роману "Опальна принцеса". В пошуках Дракона" - https://booknet.ua/book/opalna-princesa-v-poshukah-drakona-b243117

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. 

Щоб дізнаватися про новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку і приєднуйтесь до мене в соцмережах.

Приємного відпочинку в чарівних світах!

Якщо маєте можливість, будь ласка, донатьте ЗСУ і волонтерам.

І, будь ласка, завжди пам'ятайте про те, що #RussiaIsATerroristState