Глава 3

Джон зупинив автомобіль коло тротуару і вийшов з авто. Те саме, зробила і Мія. Люди, що проходили поряд, косо дивились на них, але нічого не говорили.
- Це більше нагадує місто під час війни, а не під час зомбі-апокаліпсису,- сказала дівчина,- Людей тут набагато більше, ніж в інших містах.
- Так, я бачу.
- Чорт, навіть не знаю, з чого почати,- сказав Джон, оглянувшись навколо.
- Буде добре, якщо ми поговоримо з людьми. Знайди когось, хто зможе розповісти про лабораторію, а я розпитаю чи безпечно тут знаходитись.- сказала Мія.
   Джон кивнув та пішов охайно прибраною вуличкою.
- Перепрошую,- сказала Мія, зупинивши одну з перехожих.
- Привіт,- мило посміхнулась жінка середніх років з коротким світлим волоссям,- Я бачила, що ви щойно приїхали.
- Так. Ми прийшли з миром...
- Не переживай,- перебила жінка,- Наша адміністрація робить все можливе, щоб ми були в безпеці, тому, якщо вас пропустили на КПП, то все добре... Ти щось хотіла спитати?
- Так. Я не знаю кого можна спитати про наукові експерименти, які проводили в цій місцевості.
- Наукові експерименти? Я не знаю, про що ти говориш, але спробую тобі допомогти. Колись це місто було головним центром древнього ордену Драконів. Вони вірили в магів, єдинорогів та іншу нечисть. Секта, іншими словами. Кажуть, що вони проводили жахливі експерименти над людьми. На краю міста є будівлю, яку недавно викрила поліція. Якщо хочеш щось дізнатись, тобі варто заглянути туди,- жінка витягнула невеликий папірець та написала адресу.
- Дякую,- мило посміхнулась Мія.
   Жінка продовжила йти по своїх справах, а Мія, розгорнувши папірець, пішла за вказаною адресою.

   Джон швидко крокував широкою вулицею, коли просто перед ним вибіг малий хлопець та зупинив чоловіка.
- Чого тобі?- спитав Джон.
- На мою сестру напали,- сказав хлопець,- Допоможіть, будь ласка.
   Не чекаючи відповіді, малий побіг в будівлю, а Джон пішов одразу за ним. Щось йому підказувало, що не варто цього робити, але він всеодно доволі часто ігнорував це передчуття. 
   Всередині будинку було доволі просторо. Місця вистачило б, щоб влаштував велику автомайстерню. Чоловік почув, що надворі почав падати дощ. За кілька секунд, чоловік втратив малого хлопця з поля зору, пле почув раптовий крик молодої дівчини.
   Прибігши в іншу простору кімнату, чоловік побачив кількох божевільних та озброєних людей, які притиснули дівчину до стіни. Незнайомка намагалась вирватись і, часом, в неї це виходило, але чоловіків було занадто багато. Перевівши погляд в сторону, чоловік побачив закривавлений труп, що лежав на підлозі.
- Я завдання виконав,- сказав малий хлопець, підійшовши до одного з чоловіків.
- Вирішив віддати свою сестру за кілька доларів?- спитав Джон.
- Я її не знаю. Її брат лежить ось там,- сказав малий, вказавши на труп.- Крім того, угода вийшла доволі простою та вигідною.
   Хлопець пройшов коло Джона та вийшов з будівлі. 
- Не варто вам чіпати її,- сказав Джон,- У вас можуть бути проблеми.
- Ми не збираємось їй нашкодити, якщо вона не буде робити нічого зайвого. Ми просто хочемо повернути гроші. Їх має віддати або вона, або генерал.
- Тоді йдіть до генерала, але її відпустіть.
- Забавно, що генерал направив нас до неї.
   Незнайомка заспокоїлась та, користуючись, що нападники говорили з Джоном, повільно потягнулась до задньої кишені. Вона витягнула невеликого ножа та глибоко проткнула чоловіка, що тримав її. Після цього, перерізала горло другому та швидко вбила третього противника. Джон підняв автомат, але не встиг захистити дівчину. На жаль, противників було занадто багато, тому один з них вистрілив дівчині в голову. Залишалось троє противників, але Джон сховався за стіну, щоб ворожі кулі його не вбили. Опинившись на сходах, хлопець вирішив піднятись вгору. При цьому, він, час від часу, зупинявся, щоб відстрілюватись. Це виходило доволі непогано, але, коли залишилось двоє противників, в чоловіка закінчились патрони.
   Тоді до нього підійшов озброєний чоловік. Джон відкинув непотрібний автомат та підняв руки вгору. Не дуже розумний та п'яний чоловік підійшов до хлопця занадто близько. Джон вдарив ворога ліктем по голові та ногою в коліно. Чоловік заричав та спробував вистрелити в хлопця, але той одним сильним ударом вибив зброю з рук противника та притиснув його до стіни. Схопивши ворога за шию, Джон почав бити його головою об стіну, доки противник не знепритомнів. В цей момент хлопець побачив останнього, що приготувався стріляти. Джон швидко піднявся сходами та вибіг на мокрий від тривалого дощу дах. Хлопець сховався за дверима та почекав, коли чоловік підніметься. Джон раптово напав на противника та, після кількох сильних ударів, притиснув його до стіни. Чоловік спробував вистрелити в живіт хлопця, але той вчасно це побачив та завадив йому. Тоді, противник хитро посміхнувся та відштовхнув хлопця двома ногами. Джон впав на спину. Швидко піднявшись на ноги, він отримав дуже сильний удар металевою трубою. Хлопцеві ледве вдалось ухилитись від другого удару. Незнайомець вдарив Джона ліктем, після чого наніс останній удар в голову. 

   Мія прийшла за адресою, яку їй дала жінка. Ця частина міста виглядала дуже пустою, що робило його більш страшним. Проте, дівчина мала з собою пістолет, яка давав їй відчуття безпеки. Вона зайшла в потрібний їй брудний, старий та смердючий дім. На підлозі лежало кілька старих трупів, які почали гнити. Спочатку, вона впізнала лише щурів, але, згодом, зрозуміла, що це різні тварини з всього міста. 
- Боже,- вжахнулась дівчина, але розуміла, що нічого зробити не може.
   Переступивши через кількох мертвих птахів, вона піднялась сходами та почала обшукувати всі квартири. Всюди було пусто, крім однієї квартири на четвертому поверсі. Звідти пахло ладаном та іншими запахами, які, зазвичай, можна відчути лише в церкві. Звісно, Мія здивувалась, але зайшла всередину. Вона розуміла, що щось не так. Серед цього трупного смороду, запахи для релігійних обрядів виглядали дивно. Оглядаючи кухню, дівчина зачепила гарячий чайник.
- Ай!- крикнула дівчина та зрозуміла що саме тут не так.
   Озирнувшись, вона побачила чоловіка, в довгому одязі, що стояв коло входу на кухню. Від несподіванки, вона ледь не крикнула. Кілька секунд чоловік мовчки дивився їй в очі та нічого не робив, тому в неї пішли мурашки по шкірі.
- Він не хотів вас налякати,- сказав другий чоловік, що підійшов до дверей та, оминувши свого друга, зайшов всередину,- Просто ми не звикли, що до нас приходять гості. Тим більше, з пістолетом.
- Просто... Просто я не думала, що тут ще хтось є,- відповіла Мія.
- Можете сховати пістолет? Вам нічого не загрожує, а мені доволі неприємно, коли в мене ціляться.
   Дівчина кивнула та сховала пістолет.
- Будете чай? Чайник щойно закипів.
- Так,- відповіла дівчина, яка поняття не мала, чому погодилась. 
- Мій друг проведе вас у вітальню.
   Вся квартира була дуже темною через старий агітаційний плакат, що закривав вікна будинку. Зайшовши у вітальню, Мія побачила, що тут дуже брудно, а в повітрі літають частинки пилу. 
- Прошу вибачення, що тут так не прибрано.- сказав добрий молодий чоловік,- Як я вже сказав, гості до нас не часто приходять. 
   Чоловік підійшов до Мії та дав їй чашку гарячого чаю.
- Чому ви тут?- спитала Мія, ігноруючи бажання втекти.
- Після початку пророцтва багато людей переїжджали в сусідні міста, або втікали з штату єдиним діючим аеропортом... Я давно знав, що станеться те, що сталось, тому вирішив, що залишусь тут і буду доживати свої дні. 
- Ви ще доволі молодий. Я думала, що ви народились під час епідемії.
- Ні. Мені було 10, коли все почалось. 
- Хто це?- спитала Мія, перевівши погляд на мовчазного чоловіка.
- Це мій кузен. Він, звісно, тупий, як колода, але часто допомагає в простих справах.
- Як вас звати?- спитала дівчина, зробивши ковток.
- Метт. Надіюсь, що це всі питання, бо я відчуваю себе, як на допиті. 
   Мія хотіла задати ще одне питання, але відчула різкий головний біль.
- Дякую,- мовив чоловік, після мовчання дівчини,- Дуже надіюсь, що ви прийшли сюди з миром і не хочете заподіяти нам шкоди.
- Я хочу дізнатись про орден Дракона. Я чула, що вони деякий час були активними саме тут.
- Так. Саме в цій будівлі, саме в цій кімнаті,- чоловік посміхнувся та підійшов до закритого вікна,- Мій батько був членом цього ордену. Тут вони жорстоко різали людей, поки те саме робили вчені в своїх лабораторіях. Звісно, нас оголосили в розшук, а не їх. Нікого не цікавили наші слова. Саме тому ми пішли в підпілля, розкидаючи нитки, як павук - всюди, куди тільки можна. Ми керуємо всіма, хоч маємо залишатись тут... Тепер, скажи мені, хто тобі розповів про це місце.
   Мія знову відчула поколювання в голові, але цього разу легше. Вона спробувала встати, але не могла.
- Жінка. Я не знаю її імені. Я говорила з нею в центрі,- невідомо чому сказала Мія.
- Напевно, Лара. Жаль, що вона не слухала мене.
   Метт дістав новий телефон та комусь подзвонив, вийшовши з кімнати.Через хвилину, в одному з будинків в центрі пролунав потужний вибух. Поверхня затряслась, але через кілька секунд все припинилось. Мія знову спробувала встати на ноги, але марно.
- Прекрасна вибухівка,- захоплено сказав чоловік,- Можна багато чого досягти, використовуючи лише одну річ.
   Мія спробувала витягнути пістолет, але її рука заніміла, а голова раптово "вибухнула" від болю, тому дівчина знепритомніла.