Останні відчуття
'Лиш цінне те, що варте втрати'
Лиш цінне те, що варте втрати,
Лише воно сіяє раз,
Лише суцвіття, дике й мимовільне,
Незносно схильне до буття.
Ми підемо збирати лід,
Який розтане й зникне.
Ми будемо дивитись в слід
Дорозі бездоганній, її вишукуючи пік,
Коли вона, розхитана і сильна,
Впаде у темне забуття.
Ми дивимось у небо, на зірки,
Стоїмо на дорозі зниклій,
На крижині вигаданій нами,
Що вічно тане у вогні блукань.
Ми йдемо до цілі неустанно.
Але настане мить тривка,
Коли, утративши усе безслідне,
Ми дивимось з тобою, люба,
В сліди затоптаних страждань,
Що у воді розталій гинуть.
А там попереду буття і сльози,
І пік священних доторків та слів.
Отак стоїмо перед шляхом
За мить хапаючись думками:
'Я крикну вам у слід, махну рукою!
Мене бере і уникає все!
А я стою, без крові й вдохів,
Усе зустрівши й втративши усе.
Іду, немов юнак і дід водночас,
На шибеницю гарних слів:
Я вмру отут в дорозі, люба,
Зразок залиште лиш собі!'
Відредаговано: 10.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
