Пізнав я все, дійшов до краю –
Прірва невідомості навкруг.
Моя сміливість – вісник страху.
Що ж, тіло, ти підеш?
А я не знаю... Може...
Постою біля краю.
Може заверну свої думки.
Воля – вже давно не сестра мені.
Що ж, тіло, ти як хочеш.
Але позаду, десь далеко,
Бачу край людський –
Серп останньої години,
Що зник давно в мені.
Відтепер, клянусь, як раб останній:
Я знаю все і ніч мого світила –
Останнє незнання земне.
Отак живу у ногу з часом,
Але без ніг тілесних йду.
Зникли всі мої страсті, але звук вдалині –
Для моїх вух ласо лунає:
'Ми відкриті, йди до нас, гуляй,
Втішайся в насолодах!
Ми разом збудуємо спільноту!'
А я вчуваю всесвіт у руках,
Його плин повільний,
І очі бачать пустоту.
Я – мапа зоресвітньої години –
Коли чаша істини впаде людині,
Лише тоді і я вернусь.
Мене знайдуть живого
Серед мертвих душ людських,
Які переродяться у пеплі миру.
Відредаговано: 10.02.2021