Останні відчуття
'Іще жевріє невпопад'
Іще жевріє невпопад
Моя туга за рідним домом –
У затишку тяжкої мрії.
Де все не в лад і не до часу,
Отам стримить вершина біла.
Вітри, швидкі та невгомонні,
Наносять снігу і туги,
Обшарпуючи шпиль незримий.
У підніжжя, могутнього й міцного,
Розгойдані надією уми
Туляться гарячими ногами до землі.
І в гору погляд підіймають –
Отам пік, недосяжний і милий,
Для нас стоїть і нашої нудьги.
А скільки трупів під горою,
Скільки душ померло на весні
Життя скороминущого живого?
Хто там, на вершині мертвій,
Тебе, людино, приманив?
І я стою разом з людьми,
Чекаю на погоду, увись спираючи думки.
Я бачу тут усі професії земні:
Їхні страхи і болі, щастя налаштунки –
Усе готується завчасно,
Збирається на силі та хвилині,
Коли у бій покличе помста світу –
Отак уверх поліз дідок,
Останні зуби та думки
Залишивши у землі любій.
Я кинув повід, речі та думки
Й пішов подалі від гори –
Іздалеку вона гарніша.
А ще тут весна і кров спокійна
Невинним трепетом співа.
Тут є жінки і пуповина світу,
Сталість періодичної землі.
Залишусь на ніч тут,
А може й назавжди.
Відредаговано: 10.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
