Реєстрація

Останні відчуття

'Потоки слів'

Потоки слів не вигаданих –

Зниклих у світі й втілених в мені.

Вони всі ринуться жорстоко

Крізь руку на папір очей –

То справа незабутня і тому –

Я більш нікого не люблю.

У мені сліз не вистачить кохати.

У мене думки лиш одні –

Як на листі чорнилом зобразити

Усе життя і його рух страшний.

Божественна атараксія –

Холодний шлях безособових мудреців.

В мені вона росла із забуттям –

То тіла, то сім'ї, то мозку.

Я раб, слова мої – кайдани,

А серце каже всьому: "Ні".

Пустий для мене світ, а люди в ньому –

Мрії моїх недоспаних ночей.

Я завжди кажу в безсилі:

"Я більше не люблю".

"Але... хіба це правда?" –

Питає дівчина в сльозах,

Що тінню синьо-кришталевою, ясною,

Тремтять червоними вустами.

І я, поглянувши уважно, кажу:

"Звичайно ж, люба, ні".

Атрощенко Павло

Подобається

#2928 в Різне
#756 в Поезія

У тексті є: тяжкі спроби, тривога та неспокій, символіка і міф

Відредаговано: 10.02.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись

Використання файлів Cookie

З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.

Детальніше