4

Білий колір. Деколи мені здавалося, що я його ненавиджу. Стіни, вікна, ліжко і навіть підлога – все в одному кольорі.
Запах дезінфікуючих засобів перебиває решту запахів і ароматів, навіть їжа просякнута ним.
Приступ повертався з новою силою, біль був нестерпний. Скоріше б це скінчилося. Але тієї ж хвилини, вперше за півроку, з'являється бажання жити. Я знайшла того, завдяки якому з'явилася любов до життя, але надто пізно. Вона йде з кожним моїм зітханням, залишаючи своє тіло самотньо лежати в білій палаті.

*****

— Джин, що з тобою? — Репмон хвилювався за друга.
— Все нормально, - сухо відповів він, лежачи на ліжку і уткнувшись носом у подушку, ігноруючи чергову пропозицію хлопців піти по парку.
— Але ж я бачу, що це не так. Це через Мірей?
— Я не можу її знайти. Вона звільнилася, а номер телефону я не встиг у неї спитати.
— Ну, номер можна знайти, потрібно стафф питати, менеджера, у нього точно повинен бути її телефон.
Джин зірвався з ліжка, перекидаючи всі речі та шукаючи свій телефон. Знайшовши його, він набрав номер менеджера.
— Менеджере Пак, у вас є номер телефону вчителя пластики?
— Так, треба порадитись по новому танцю.
— Так, я знаю, що вона вже з нами не працює, але думаю вона не відмовить.
— Записую.

Останні п'ять хвилин він набирався хоробрості і нарешті набрав номер. Відповіді не було надто довго.
Втративши будь-яку надію, Джин хотів завершити дзвінок, але почув відповідь. Тільки не її голос.
— Так, слухаю вас, - у трубці звучав чоловічий бас.
— Де Мірей? Покличте її, уява малювало тисячу картинок за хвилину, і в кожній з них вона була з іншим. Горло пересохло, голос ось - ось зрадить свого власника, видаючи його хвилювання.
— Молодий чоловік, вас Джином звуть?
— Так, а це щось змінює? — відповів хлопець, відповідаючи на запитання. Місце нерішучості зайняла лють.
— У мене є лист для вас від Мірей. Я чекаю на вас у холі центральної Сеульської лікарні.
Джин більше нічого не чув. Його серце виривалося з грудей. Обувшись і схопивши куртку, він вибіг із гуртожитку, ловлячи попутну машину.