5

*******
Джин. Я не знаю з чого почати.
Сподіваюся, що не завдав тобі болю. Дуже сподіваюся, що твої почуття до мене
не такі сильні, і ти зможеш мене забути. Може мої слова звучать жорстоко,
але це заради твого блага.
Той вечір і ніч був найдорожчим для мене подарунком, про який я навіть
не сміла мріяти. Вперше за довгі роки хочу жити, а не померти.
Ти дуже добрий, ніжний, чудовий хлопець. Я вірю що
Ти зустрінеш свою половинку, з якою зможеш прожити своє життя.
Твоя до останнього дихання.
Мірей.

****
Сльози доріжкою текли по обличчю хлопця. Ком скував горло, коли хотілося кричати від болю на весь світ. Серце сповільнило свій рух, очі дивилися в нікуди випромінюючи порожнечу.

- Де? - спитав Джин у лікаря, який віддав йому листа Мірей. Він не відразу почув питання хлопця, але зрозумівши, що можна запитувати в даній ситуації, швидко написав на аркуші паперу місце останнього перебування Мірей.
Пройшов рік. Він був довгим і болісним для Джина. Хлопці, дізнавшись про те, що трапилося, підтримували друга, не даючи піти в себе і закритися від усього світу. Щомісяця він намагався відвідати її могилу. Хоча «могила» це голосно сказано — невелика ніша, в якій стояла урна з її прахом, а ще кілька десятків схожих ніш. Це було її останнє бажання. Поруч стояло фото у рамці, завдяки якому він не забував її обличчя.
Ось і сьогодні він йшов до неї, купивши букет польових квітів.
Вже підходячи ближче, він побачив дівчину, яка поправляла її фотографію.

- Хто ви? Ви знали Мірей? — спитав Джин, підійшовши до дівчини.
Коли вона обернулася до нього обличчям, він забув як дихати. Навпроти стояла точна копія Мірей 16 - 17 років.
— Доброго дня, мене звуть Шуана. Мірей – моя мама…