Життя як у поганій казці

*Через 3 роки*

Посередині просторого підвалу розваленої багатоповерхівки палахкотіло вогнище. Біля ного сиділи три сестри. Язики полум'я кидали химерні відблиски на стіни підвалу та на обличчя дівчат.

– Де вони?

– Ліно, не хвилюйся. Вони дорослі хлопці, з ними нічого не трапиться.

– Ти впевнена? Вони повинні були повернутися ще годину тому!

– Впевнена! З ними все гаразд!

– Ліно, Анфісо, заспокойтеся! Ну запізнюються й запізнюються! З рештою вони все одно прийдуть!

– Еммо! Чому ти така! А якщо не прийдуть?– не могла не хвилюватися Ліна.

– Намагайся про це не думати. Очисть свої думки та поринь у подорож світом. Чи ще про щось хороше подумай. Нехай дехто з них і безрозсудний, разом їхнього розуму вистачить, аби викрутитися з будь якої халепи! 

– Про кого балакаєте?– Фред, Люк та Джонні зайшли в імпровізовану хату, що розташовувалася під однією з багатоповерхівок. Вони несли чималу тушу якоїсь великої тварини.

– А я тобі казала!– докоряла Ліні Анфіса.– А ти панікуєш!

– Так, заспокойтеся. Сьогодні у нас в меню м’ясо тиранозавра. Та й на завтра. А якщо Вуйко не буде надто голодним, то і на післязавтра вистачить!

– Це все, звичайно, добре, але де ви так затрималися?– озвалася Емма. 

– Цей звір не хотів бути нашою вечерею. Але ми його й не питали! Довелося повозитися з ним. До речі, ми бачили інших людей. Вони нам допомогли. Вони мандрують до своїх друзів, які мешкають за кілька десятків кілометрів звідси– Джонні розповідав подробиці полювання.– До речі, нашому імениннику мало голову не відкусили.

– Але ж не відкусили!– включився в бесіду Люк.– Давай краще допомоди дівчатам вогонь розвести.

– Чому я?

– Бо найбільше балакаєш– кинув Фред. Це високий бородатий парубок, який захоплювався астрономією.– До речі, Люку, чому не розповідаєш про те, як ти злітав у покинуте місто по сусідству з нашим та знайшов там в магазині кілька пляшок вина?

– Я й забув!

Наступні 2 години пройшли за приготуванням чверті туші тиранозавра та розмовами. Потім всі повечеряли. М’ясо тиранозавра трохи тверде. Але звикнути можна. Тим паче якщо це мало не єдина їжа.

– За твої 16!– Підняв келих Джонні.– Щоб ти був обережніший і аби твоя голова завжди була у тебе на плечах, а не в череві якогось динозавра!

Вино виявилося надто міцне для підлітків, які останній рік їдять м’ясо динозаврів. Тому результатом спустошення кількох пляшок стали душевні спогади:

– А пам'ятаєте, як ми зустрілися? Люка мало не з’їв тиранозавр. А дівчат намагався розчавити центрозавр– ділився спогадами, які й без нього всі знали, Фред.

– Добре, що я тоді на Вуйку пролітав поруч, то й зміг допомогти– озвався іменинник, який, до речі, був єдиний зі світлою головою.

– А я пам'ятаю, як мама з татом не долетіли до америки– на Джонні найшла хвиля сумних згадок. 

– Мої батьки також були на тому літаку. Проклята зграя птеродактелів! Якби не вони, всі ті десятки людей були живі!– розізлився Фред.

– А я казав, що воскрешати динозаврів було поганою ідеєю! 

–Заспокойтеся! Не лише ваші рідні загинули через динозаврів! Пліозавр потопив корабель з нашими батьками! І ми з сестрами залишилися самі! Так, Еммо? Так, Ліно?

– Так, заспокойтеся! Йдіть краще спати! З вас вистачить балачок на сьогодні!– Люка починало це дратувати.

– А чергувати?– поцікавився відповідальний Джонні.

– Куди вам у такому стані? Я почергую замість вас– Люк подивився на наручний годинник на сонячній батареї.– Вже досить пізно, йдіть спати!

– А навіщо взагалі ми чергуємо? Це абсолютно даремна справа!– включився в розмову Фред.

– Це для того, щоб вночі динозаври не скоротили нам віку! Йдіть вже спати!– вскипів Люк.