“Неочікувана зустріч”

Іванка прокинулась. Розбудила всіх, й пішла снідати. Коли всі поснідали, тато голосно повідомив: сьогодні ми всі поїдемо у парк!
   –Ура!Ура! Радісно закричали всі хором, мама Катерина, Оксана, Оленка та Іванка. 
   Іванка вдягнула шубку, та штанці. Сіро-білий, у клітинку шарф, та вийшла на вулицю, зі всіма. На вулиці був, майже кінець лютого. Тепло вже приходило, але все-ж було варто, надягнути пальто, чи шубку. Ми сіли у машину, тато ввімкнув нашу сімейну пісню, ми завжди її співаємо коли збираємось сім‘єю. Спочатку почав співати тато, потім почала підспівувати матуся, Оксанка вчила цю пісню у школі, і теж почала співати! Я і Олена не витримали, і теж заспівали!
    Ми всі заспівали хором.
Коли ми приїхали у парк, у нас досі залишился цей веселий настрій. Ми ходили разом, бачили білочок, та снігурів. Але раптом, мене хтось покликав! 
    –псс... ей ти, як тебе, там.   Почулося з кустів. 
    – я? Запитала Іванка.
     – так, ти. Знову почулося з кустів
Дівчинка підійшла до пучка з лист‘ями, і різко упала в яму.
    – Ай! Де я? Запитала вона 
  – Пробач, я не хотів щоб ти зробила собі боляче.
Подивившись у ту сторону, з якої ішов голос, вона побачила, знайоме обличчя.
    – Ах! Так це ж ти!   
Іванка побачила хлопця, це її однокласник.
Його звали Влад.
Діти  вчяться в одному класі, чотири роки! 
    – Але чого ти у ямі, і такий брудний! Фу! Відійди від мене!     Різко сказала дівчинка.
Влад відійшов від неї. Потім він освідомився, хоч він соромився робити це, але все ж...  Він стряхнув бруд зі своеї кофтинки, та підсадив дівчинку на верх.
    – Дякую, доречі, пробач що я сказала на тебе фу.   Сказала вона
– Будь ласка, да ніч...
Влад не успів до казати. Як тут, його перебив тато Іванки. 
Він  погукав дівчинку до себе. За п‘ять гривень тато купив їй солодку вату. 
Іванка подякувала татові, і попрощалася з хлопчиком, і у слід гукнула:
 – Ще побачимось у школі
 У дітей з‘явилася посмішка на обличчі.