Останній герой (1 частина)

"Сюрприз"

– Через кілька днів до нас приїдуть гості! Радісно сказала моя мама. Татко і матуся завжди знали про якісь сюрпризи. Я з сестрами як на звичай цього не знала. Через це, ми хором почали питати 
–Коли,як, і навіщо?  Батьки нам все-все-все розповіли про гостей. 
– Що? Знову приїде хрещена Іванки?! Різко запитала Оксана.
      В тому справа, що вона дуже не любила доньку гостей. До речі, гостей звали Віталиком, це чоловік моеї хрещеної, і її звали Анастосією. Доньку звали Розою. Але Оксана Роззі не любила, тому що вона до неї приставала. 
Оксана навіть називала її лепучкою, але ніколи, нікого так не називала. Розі було п‘ятнадцять років а Оксані вісімнадцять.
Ця сім‘я прийзжяла до нас два чи три роки, тому що, жили вони у Франції. 
– Ось коли вони прилетять, ох я їм покажу як я вивчила їхню мову! Сказала я. А вони до речі дуже гарно знали нашу мову, от і я вивчила, як подаруночок. 
       Через кілька годин вони прийшли. На поріг зробила крок не величка ніжка, я зрозуміла що це була Роззі, ішвидку підбігла до неї. Я стрибнула їй на шию, і міцно обняла. 
– Господи-мій-Боже! Як ви долетіли?! Я дуже-дуже-дуже сумою без вас! Дивіться що я вмію робити! Сказала Іванка і продемонструвала це всім. 
– Bonjour, Mlle Anastasia  що перекладається як «Привіт Міс Анастасія»
– Ах, яка ти молодець! Сказала Анастасія.  
Я сказала ще пару слів з Французької мови, та розповіла маленький вірш. 
– Господи дитя моє! Яка ти молодець! Але коли ти встигла це вивчити? Запитали разом Роззі і Анастасія, а Віталік пройшов в дім, вже як давно. 
А Іванка почала розповідати
– Ось коли ви останній раз до нас прилітали, два роки тому! Коли мені було вісім років. Ось тоді я і навчилася.
– У вісім років? Я навіть вашу мову не вивчила у вісім років! Десь у... тринадцять. З захопленням сказала Роззі.
Всі у кімнаті почала сміятися. 
— Дівча моє, ти у ті вісім чи сім років навіть не знала що Україна існує. Сказала Анастасія.
І знову у будівлі залунав гучний сміх. 
Я навіть не знала що я така розумна, щоб у ті роки вивчати таку мову. Подумала Іванка. 
       Вже наступив вечір, всі поснідали, і лягли спати. На ранок я знову прокинулась від ридачого дитя у кімнаті. То знову була Оленка, і як не дивно, вона хотіла їсти.
– Оленка! Досить ридати! Майже кожний божий ранок, коли я хочу поспати до дев‘яти годин ранку, ти починаєш плакати! Сказала зі злістю я. Коли я прийшла на кухню майже всі поставали. Крім Віталика, він так хвилювався коли летів у літаку, що нівіть на поспав за 5 годин. Анастісія готовила усім сніданок, мама прибирала посуд, а тато прибирав гостинну кімнату, в якій спали Віталік, Анастасія та Роззі. Через кілька годин коли всі присіли на диван, і Віталік теж.
Мой мама Катерина, запропонувала мені полетіти на два тижня у Францію.
Всі про це знали навіть Оксана і Оленка. 
– Що? Як я туди полечу? Зі всіма? А Оксана і Оленка? А ви? Почала питати я.
Майже на всі запитання, я отримала відповідь «так». Але крім однієї... я полечу без батьків і сестер
– Але я дуже боюсь їхати у незнайому Країну. Знову сказала я. У тому справа що ніколи не літала на літаку сама, без батьків. 
– Іванка, люба моя... Ти будеш не сама. З своєю хрещеною і не тільки Сказала моя мама. 
– Точно? Запитала я.
– Звичайно, але не забувай... ми завжди у тебе ось тут. Сказала матуся, и показала мені на серце.
– Справа вирішина. Сказала Роззі. І всі почали робити свое діло.х




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше