“В гостях у Роззі”

Ми виїхали з аерапорту о шостій годині ранку, і приїхали через годину. Ми заїхали у невеликий тунель. Він повністю зарослий диким виноградом, коли ми виїхали з нього, то перед нами з'явилася звивиста дорога. Як нібито, ми їдемо десь чарівному місці! Навколо було багато будинків, скрізь, на кожній вулиці було приблизно десять, а я дуже люблю такий план споруди. Ми під'їхали до будинка.  Він був невеликий, вхід прокладений камінням. Всередині горіло світло. Через це я запитала у Анастасії
– Там хтось є? 
– Так, у нас є для тебе подарунок, за ним треба стежити.
Ну добре. Але якщо я зайду в дім, а там поряд з входм буде те створіння, про яке говорила моя хрещена. Та ні! Вони обов‘язково щось вигадають.
Так ось, знову про дім — він був з двома поверхами, на підвіконні розміщений горщик з квітками — червоні троянди. Мабуть якраз Роза їх і посадила. Навколо були дерева садівника. Точно! Їх посадив Віталик. Він моїй мамі колись подарував цибулю, а сам казав що то квітка. Так і вийшло, та цибуля виросла квіткою. Я навіть спробувала їх на смак. Бека якась! Ніколи не повторюте за мною. 
     В саду стоїть качеля, дерев'яна, напевно скрипить. За гойдалкою стоїть парканчик. А за ним город. Ну город так точно зробила Анастасія. Дуже вона любить щось посадати, але ні коли внеї це не виходить. Якесь дерево у минулому році відірвалось. Я ненароком підслухала про що розмовляла моя мама з Анастасією, ось і дізналась про це. Але як воно могло відірватися і зникнути через неділю? Не знаю. До хати йшла доріжка, з  того місця йшла до городу і басейну. Це я все побачила через паркан. Так, він стояв навколо домівки. І у Роззі був басейн, він був обкладений камінням. Дім у них дуже-дуже гарний. Ми заїхали на паркінг поряд з хатою. Коли я зайшла у дім, я таке побачила! Камін, він стояв біля великого вікна у підлогу. Біля нього був маленьки столик. Килим був з самісенької шкіри білого ведведя. 
– Оце так, який великий будинок!  Все виблискує.  Начебто тут тільки хвилину тому пролетів вихарь, і здув увесь пил. 
– Нузвичайно, хоч ми тут не були тільки пару днів, але будинок зберігся у порядку.  За ним доглядала Нонні. Відповіла мені Анастасія.
Раптом, на кухні щось зашуміло.  Я швиденько зняла свій верхній одяг, і побігла на кухню. Коли я туди прибігла то побачила Нонні. Вона виглядала на п'ятнадцять років, як Роззі. Кофта у неї була вишита різнобарвною ниткою, а волосся було таким чистим, що від них відбивалося сонце. І раптом, в мене вшторхнув спогад. Та роса яка виблискувала на траві. А туман обвивав мої ноги. По тілу пішли мурашки.  
      Коли усі мурашки пройшли далі, я сіпнулася що б розбудити себе всередині, і з заїканням вимовила
– Д-добрий день 
Нонні посміхнулась мені подивилася у вікно. Потім мені у відповідь я почула 
– Добрий ранок
Господи, чому я подивилась у вікно і не зрозуміла що зараз ранок. 
–Зачекай Іванка, зачекай. Сказала я сама собі. Точно, я ж забула батькам подзвонити. Вони мабуть хвилюються, як я  долетіла. Я повинна була пам‘ятати про це, сама собі сказала що буду їх відчувати їх навідь у інчїх країні. На відстані сотнях кілометрів, і навідь більше. Але чому я забула? Так, мені треба подзвонити їм зараз же. Іванка, не відволікайся. Знову у моїй голові почулося. 
– Анастасія, дай мені будь ласка телефон. 
– Він не у мене. Подивись у себе в валізі. Почула я
– Добре, дякую!  
Коли я порозмовляла з батьками, до мане підійшла Роззі і повісила мій одяг. 
– Проходь, уяви що ти вдома. Твої батьки і сестри завжди поруч з тобою. У твоєму серці. Лагідно промовила мені вона. 
       Я дуже здивована тим, що у Роззі такий великий будинок. Я думала що у них буде будиночок як у нас.  Маленький, милий дім з берези, чому саме це дерево? Питайте не у мене, це мама так вирішувала. У будинку була ввімкнена музика на саксофоні, якась то французька мелодія. 
– Я її вже чула десь. Сказала я Роззі –Але не знаю звідки. 
– Іванка, ти ще пом’ятаеш свое дитинство? Але як? Цю пісню я співала, а це така сама, тільки зіграна на саксофоні. Тобі тоді було десь три чи чотири роки.
– Ти її співала? Але як я можу це пам’ятати  якщо тоді мені було три рочки?
– Я не знаю Іванка. Відповіла вона.
      Коли я пройшла далі, я побачила кухню. Стіл був скляний, а біля нього було велике превелике вікно. Воно йшло зі стелі, до підлоги. А підлога блищала. Дім був тільки вимитий. Мабуть Нонні дбала про свою роботу. Мені здається вона дуже любить своє хобі. 
     Взяли на роботу Нонні, саме тому що, в будинку завжди безлад, а вона була перфекціоністом. Її дуже любили навколо, настільки вона була спокійна, лагідна, завжди охайна дівчина. Розмовляла вона зі мною по Україньскій, але з акцентом Францюскої мови. Мабуть Роззі навчила її нашій рідній мові. Батьки Роззі пішли на кухню подивитися яка є їжа, тому що, Нонні дуже добре готувала. На кухні був грибний суп, запечена картопля, і смачна риба полита соком лимона. З кухні віяв на стільки смачний запах, що мене начебто потягнуло туди. Віталік відсунув стілець і посадив мене на нього, ну у мене ж все-таки досі боліла нога. Руки я помила відразу ж коли зайшла в будинок. Не хотіла забруднити працю Нонні. У той же час Роззі проводила прибиральницю додому. А Анастасія підігріла молоко для мене і Роззі, а сама пила каву з Віталиком. Це був усього лише обід але на вулиці було вже темно. Яскраве сонце заходило за небокрай все нижче і нижче, сутиніло. Коли всі пообідали, тато Роззі вімкнув телевізор, на екрані з’явився фільм "Любов не за розміром".
    Там розповідається про щасливу пару, вони закохалися не сподівано, як у всіх фільмах про любов. Хлопець був ростом, як звичайна людина, а дівчина на п‘ять сантиметрів більше ніж він. Але їх ніщо не зупиняло. Мені сподобався цей фільм тому що, у ньому люди, цінують свої особливості. І найважливіше, їм не заважає їх ріст, розум, мрії, те що, в них різні хоббі. Вони роблять так, щоб усе змінилося. 
       Після фільма ми пішли вечері. А потім полягали спати. Чому день так швидко пройшов? Які у мене дивовижні враження за цей день! Треба завтра усе розповісти батькам. Мені сподобалась Нонні, чомусь здається мені що вона найспокійніша дівчина яку я зустрічала. Треба дати їй номер Оксани, може познайомляться. Все це виникло у мене в голові коли я почала засинати.