Останній герой (1 частина)

“Велика таємниця“

Через годину прийшли Анастасія и Віталик, вони питали мене про те, що ми сьогодні зробили, але я не розповіла про тарілку і духа Тараса Шевченка, для мене це був великий секрет. Роза і всі її друзі так і не прийшли додому, всі пішли до своїх нових кавалерів у гості, не і справді, навіщо їм йти у дім якщо є така можливість.
        Їжа була ще зранку, я хотіла приготувати щось, але хрещені дуже рано прийшли, майже за час поки усі дівчата пішли додому. 
     Після обіду батьки Розі пішли на вулицю, позвали мене. А на вулиці так гарно! Хоч було вже достатньо темно, сумірки вже близько, не дивлячись на це ясненьке сонечко розвіяло хмари, так яскраво, очі відкрити дуже складно. Передавали сто процентів що буде сильний вітер на вечір, а був тільки ранком тому що ми викликали духа, ще й гром був. Анастасія пішла на кухню а Віталик  пішов ремонтувати підлогу після того як блюдце почало кружляти дуже дуже швидко що аж підлогу зламало. Добре що, у мене є таке вміння казати неправду і не усміхатись, я сказала їм що то подруга Роззі впала з другого поверха ліжка і зробила невелику дірку у підлозі, як вони ще досі вірять у це? Мабуть цікаво, а що я їм розповіла замість блюдця? Так ось зараз і розповім.
- Привіт Іванка! Як твої справи? Що ти з Розою и її подругами робили сьогодні? І де вони всі? 
- Привіт! Справи дуже добрі, а ваші як? Сьогодні я з дівчатами пішла у кафе, але спочатку ми грали вдома, потім, там у кафе, вони зі мною грали в ігри, але поряд з нами була компанія хлопців, усі ті хлопці які подобаюця дівчатам, вони пішли до хлопців і залишились з ними  а мені сказали йти в дім. 
    Коли всі зробили свої справи, мене поклали спати, а самі вони пішли дивитися фільм. Вже було о десятій годині вечора, звичайно треба було йти лягати спати. Через хвилин п’ять я була вже у ліжку. 
     Ранком,  о шостій годині ранку, я вийшла на свій балкон  що б подивитися на світанок. Трішки пізніше я згадала про духа
- Мабуть вже чекає мене, треба йти! 
Я пішла на місце де повинно лежати блюдце.
- Один, два, три, усе на місці, можно розпочинати. 
Клац, двері вже закриті на замок. Я повторила ті слова які говорила Роза, дух вже майже прокинувся, гроза знов почалась, молнія ударила кудись у другий вимір. Знову якесь диво. 
- Ууу, Іванка, це ти? 
- Так-так, звичайно
– Іванко, я дам тобі тільки одну підказку, а далі ти знайдеш сама ключ до наступного предмету який допоможе тобі врятувати світ. 
– Так, звичайно, мені важлива хоча б одна підказка! 
– Іванко, дитя, яке врятує увесь світ. Сподіваюся ти впораєшся з першим предметом, знайдеш його. Шукай у Роззі під пахвою, ну а може бути той предмет і сам тобі здасться. 
– Дакую, Великий дух! 
   Після того як я дослухала духа, відразу помчала до Роззі. На ранок вона була вже вдома, стояла у ванній кімнаті, перед дзеркалом. 
– Роза, Роза, повернись до мене передом а до лісу задом! Терміново треба у тебе запитати, що ти зараз тримаєш під пахвою!? 
– Добрий ранок Іванко, та нічого як бачиш.  Не зрозумівши що трапилось відповіла мені Роза.
   Стало цікаво, а куди ж подівся той предмет про який говорив дух?! Навіть руки почали свербіти від цікавості.  Напевно вона візьме його потім. Треба почекати! Через годину, дві Роза пішла до Діни. Діна збиралася фарбувати волосся, і за одне запросила Роззі, а потім ще сказала що б дівчина взяла з собою лак для волосся. Вона поклала лак під пахву, і вже потім пішла. Я йшла за нею п‘ятнадцят хвилин. Ось Роза і зупинилася. 
– Що ж це так смердить? Фу, гедота, цей лак зіпсований, а я вже відійшла від дому.  Івана? Що ти тут робиш? Хоча, може від дати його Івані? Вона любить позбирати непотрібне сміття.
– Ой, так, я тут, дай мені будь ласка он ту пляшечку! Торопливо, швидко, не марнуючи час сказала я Роззі. 
– Ну, так я й думала, ось, тримай.
Та не встигла вона передати мені пляшечку як вона вислизнула у неї з рук, та як покатиться зі швидкіст‘ю світа до коріння дерева. Мурахи майже підхопили цю пляшечку з зіпсованим лаком, але у останню секунду я встигла забрати пляшечку й побачити куди йшли мурахи. Вони усією смужкою йшли під землю.
– Дивно, що це мерехтить, он, біля коріння. Запитала я у Роззі
Наші погляди зустрілися, а потім вона мені відповіла
– А ти он за ту маленьку ручку потягни!
Я почала тягнути так, що та маленька дірочка почала збільшуватись, ще більше й більше! Так ось, вона перетворилася у двері. 
– Оце диво так диво! 
– Ні, ні, ні, це ще не таке велике диво яке ти бачила у своєму житі, усе буде по переду, Роззі.  
     Я вже почала ступати на поріг підземної схованки, після мене Роза, як тут, двері почали закриватися!  Я швидко вибігла за двері, намазюкала той зіпсований лак для волосся на ручку двері, та приклеяла їх до стовбрура дерева. Оце новина була, що, зіпсований лак тримався краще ніж супер-пупер-мега клей! Двері лише тремтіли та тріщали від такої напруги, потім вже була надія на те, що двері не закриються, і я з Розою вийду з під землі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше