I

Вже котрий день я з несамовитим відчаєм, з приреченістю смертника задаю собі лише одне питання: що в біса я тут роблю?! Ось той зелений, як петрушка, тип в зеленому, ходяча реклама спортзалу «лише м’язи без краплі жиру», що йде на іншому боці вулиці, вбив одного з членів Національної Ради Алієстри (це, до речі, моя рідна планета). А та леді з вусами до пупа, що плавно пливе по дорозі, перебираючи своїми сорока ніжками, жорстоко зарізала поліцейських, які оштрафували її шатл за перевищення швидкості. Кажуть, одного з них вона з’їла, проковтнула ціляком, не прожовуючи. Фу, яка мерзота. А є ще цей. Бідний землянин, котрий злігся з дружиною судді, чим і підписав собі смертний вирок. Є над чим подумати, еге ж? Йому тут важче всього живеться, ось тремтить бідолаха, як листочок при кожному різкому звукові.

Що ж накоїв я? Чи не зжер когось, чи не вбив, чи може просто пограбував банк? Зараз розповім.

Я прилетів на Муракому – звичайнісіньку, нічим не примітну планету з не менш непримітним містечком Завеста, куди в Інститут вивчення генетики та мутацій імені Еліона Траканда (першого винахідника протимутагена) були потрібні нові обличчя та свіжі ідеї. Я пройшов конкурс, отримав бажану посаду - чудову можливість показати, чого я вартий - і до певного часу все складалося вельми вдало. Я уклав контракт на чотири місяці та став новим членом команди Діа, що на стародавньо-муракомському діалекті перекладається як «зцілення». Так, ми працювали над ліками від мутацій. А я, в свою чергу, експериментував із протилежним у вільний час. Адже, знаєте, все життя в нас плекали впевненість, що мутації – це зло, та ввійшовши в число тих, хто постійно користується своїми здібностями на користь, тих, хто не приймає антимутаген добровільно, я зрозумів, наскільки помилявся. Ліки від мутацій потрібні, але пити їх чи ні – власний вибір кожного.

Колись давно, три століття тому, зірка, яку пізніше назвали Морто (з лат. смерть) закінчила свій шлях величезним спалахом. І все б нічого, зіркам притаманно врешті решт знищуватися, але випромінювання, що з’явилися після вибуху саме Морто, викликали невідворотні зміни в організмах людей та інших живих істот, які мешкали на найближчих планетах. Так з’явилися мутанти. Їх боялися, ненавиділи, пригнічували і довгий час не могли повірити в їх існування. Зараз, звичайно, багато чого змінилося, мутантів стало більше, вони розповсюдилися по всій галактиці, як вірус, за словами деяких «оптимістично» налаштованих членів Торгівельного Союзу планет. З існуванням мутантів змирилися, їх приймають на рівні з іншими, але це лише видимість. Насправді більшість воєнних та урядових організацій тільки й шукають, як використати їх унікальні здібності заради своїх цілей або як вилікувати «неповноцінних» від їх нещасть.

Я вважаю, що коли мутація перетворила тебе на виродка або небезпечну істоту для себе та оточуючих, тоді так, тобі потрібен антидот. Але є й інші. Здавалося б давно, ще в минулому житті, я мав друга-мутанта з неймовірною силою. І він би нізащо від неї не відмовився. Так само і я. Імунітет до різноманітних отрут неодноразово рятував мені життя. Хоча, відверто кажучи, я часто уявляв, що було б, якби звичайнісінькою людиною виявився я, а не моя сестричка. Та мова зараз не про це.

Подумайте на хвилинку – мутаген в пробірці. Проковтнув сиворотку, чи ввів її собі підшкірно, не має значення, та отримуєш надприродні здібності. Мутаген сновидця – і ти вже літаєш по чужим снам, мутаген електричного вугра – і навіть блискавка не нашкодить тобі. Ну, ви зрозуміли. Це неймовірна сила.

І в команді Діа був лише один хлопець, що розділяв мої ідеї. Лев Когут. Ми відразу знайшли з ним спільну мову.