Останній подих

Розділ 1.3

Я навіть ходила до бабок і ворожок, але вони всі як одна говорили, що він просто втомився бути в сім'ї. Він такий типаж чоловіка, котрий любить гуляти. Як кіт, сам по собі, і це диво, що він був одружений і в нього дитина. Що рано чи пізно він пішов до іншої, бо має такий темперамент. Я тільки похитала головою і зрозуміла, що не хочу за ним бігати, і нехай буде що буде. Я і так мала на руках маленьку дитину, я би не винесла фізично це все. Даша ще й так болісно реагувала на все. Напевно, тут у нього нерви й здали, і він вирішив, що сім'я – це не його стихія.

Але зараз я точно була впевнена, що він ходить наліво, і він навіть цього вже не приховував. Я написала йому повідомлення, що завтра нам потрібно зустрітися та обговорити розлучення. Тому, що я йду від нього. Я так і написала, що то я йду від нього! Тому, нехай далі вештається ,  він винен у нашому розриві.  Я перша зважилася на це, тож хай знає, що він не один такий розумний. Ми лягли спати. На ранок я прокинулася від того, що у двері хтось тарабанить, та з такою силою, що двері зараз вилетять. Я зіскочила з ліжка і побігла. Мама теж встала і підійшла з дитиною.

- Мамо, хто це? - Даша дуже сильно злякалася. 

- Ма, йдіть до кімнати. - я подивилася в вічко, це був Ігор.

- Чому не відкриваєш? Я втратив ключі, відкрила швидко! - він був п'яний і злий.

- Ти п'яний??

- Швидко відкрила!! Яке розлучення?

- Ти чого ореш? Сусіди втечуть.

- Жодного розлучення я тобі не дам, у мене сім'я і дочка. А ходить наліво – то нічого страшного, ти моя дружина. Може, ти мене не задовольняєш, то це твоя провина!

- Я??? Та це ти нічого не можеш! – крикнула я. Я розуміла, що не можна зараз провокувати його. Поруч донька, сусіди явно вже скоро вибіжуть, чують наш срач.

- Ти охриніла там? Я зараз двері виб'ю.

- Ігорю, коли протверезієш, тоді й приходь. Не кричи.

- Ні, ми зараз вирішуватимемо!! Не думай, що ти розумніше мене! 

- Ну це вже був перебір.

- Хто там кричить? – вже мабуть сусіди почали сходитися.

- От ти дурень. - мені довелося відчинити двері, і це була моя велика помилка. Покричав би та пішов, та я відкрила їх.

- Ти що, взагалі?? - він відразу штовхнув мене і я впала на підлогу. У нас була плитка, і мені було дуже боляче.

- Ти що собі дозволяєш? – кричала я.

Я встала, він зачинив двері й притиснув мене до стіни. Таким я бачила його вперше, він ніколи не застосовував до мене фізичної сили. А тут я прямо не розуміла, хто стоїть переді мною, невже це той самий Ігор? Той романтик, котрий лазив до мене на балкон, співав уночі свої пісні, написані для мене. Дарував постійно різні квіти ... все життя промайнуло перед очима, як же було класно. А тепер він штовхає мене.

- Тату, тату!! Що ти робиш? – мала побігла до нас. Мама хотіла зупинити її.

- Пішла звідси. - він штовхнув її. І тут у мене увімкнувся материнський інстинкт, і я щосили відштовхнула його. Мені було боляче фізично и морально. Але ображати маленьку дівчинку, свою ж дитину!! Я нікому не дозволю такого робити!

- Ти вже зовсім? - я підняла дитину, вона плакала. - Ма, закрийтеся у ванній.

 - Тату, за що... - вона кричала.

Вони побігли, я не знала, що робити.

- Якщо ти зараз не втечеш, то я не ручаюся за себе.

- Ви подивіться на неї, каліко.

- Рота закрий!! У нас все буде чудово і без тебе! Можеш жити тут зі своїми повіями, нам ти не потрібен! Іди лікуйся.

- Це мій дім і ви моя родина.

- Та тут немає нічого твого. - я вирішила тиснути його чим могла.  Чи ти підеш зараз, чи я викличу поліцію. - я почала набирати номер.

- Ах ти ж!! Я ще повернуся, не вдячна - і він пішов, грюкнувши дверима.

Я зачинила двері на всі замки, сіла на підлогу і заплакала. Мама вийшла з Дашею із ванної. Вони підійшли до мене і сіли поряд, обійнявши мене.

- Мамо, що з татком таке? - вона вже перестала плакати, але обличчя її було червоне й очі були сповнені сліз.

- Нічого, тато не буде більше з нами жити, ми їдемо жити до бабусі. Батьку треба до лікарні.

- Зовсім не буде його?

– Не знаю, сонце. Я буду в тебе, бабуся. Вона обійняла нас із мамою, я подивилася на маму, в її очах був жах.

- Моя хороша. У тебе кров. - вона витерла мені губу. – Все у нас буде добре, дівчатка.

Вона дуже підтримала мене у цей момент. Якби не вона, то я не знаю, що він би зробив зі мною і Дашею. Мені було дуже боляче і страшно зараз, але я була рада, що він пішов. Ну нарешті, а то я вже справді хотіла викликати поліцію, мені ніколи не було так страшно, як зараз. Він ніколи не бив мене, а тут навіть малу штовхнув. Це був шок, як так можна робити? Невже робити більше нічого, як таке витворяти?

Просто здуріла людина, пішов зробив свої справи на стороні з іншими дівчатами, втратив ключі та прийшов до мене?? Щоб вдарити мене і штовхнути дочку? Щоб показати який він крутий чоловік та батько? Ну це звичайно ж у лапках. Тому, що він вирішив, що ходитиме наліво, псуватиме всім нам нерви. А ми житимемо разом?

Звичайно ж зручно приходити в чисту квартиру та їсти теплу та свіжу їжу. Він, напевно, так і думав далі жити, ніби дружина – це прислуга. Вся романтика на боці, а я чисто йому подай, попери й приготуй? Пішов він з такими приколами. Ми нормально і самі житимемо, тим більше, нарешті я відпочину, а то літаю, то на роботу, то додому швидко. Щоб все встигнути, та всі були задоволені.  Тепер мені три місяці, якщо не більше не можна робити фізичних навантажень. Ну це залежить від того, коли я поїду на реабілітацію і чи взагалі поїду. Думаю посиджу трохи вдома, а потім повернуся на роботу. Тому я вирішила собі, що так буде правильно.

- Пропоную збирати речі та їхати. Залишай йому цю квартиру. - мама погладила мене. – Ви мені живі та здорові дорожчі.

- Думаєш час їхати?

- Так, Діан. Я такого навіть від нього не чекала, він збожеволів остаточно, ти що не бачила? А як він з Дашенькою вчинив? Та ні,  справи не буде, поїхали. Тому ми зібрали всі наші речі, Даша вже заспокоїлася, я пообіцяла їй купити морозиво, а завтра сходити разом у кафе. Вона зраділа, як добре, що маленькі діти так швидко забувають образи, ось би дорослим так. Але я й так багато терпіла та прощала. Я вже просто втомилася від Ігоря, від його закидонів та зрад. Так більше продовжуватися не може, так не повинно бути, я хочу мати щасливу сім'ю. Таку, як у нас хоча би була раніше. Зі своїми тарганами, але нормального та адекватного чоловіка поруч.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше