Розділ 3.2

Я думала, про те, що Руслан запропонував мені зустрітися на днях.  Я не говоритиму йому про свою травму, тому що не хочу чути від нього співчуття... як від інших. Тому що тепер з усіх боків на мене йде це співчуття, а для мене це найгірше. Ніколи не любила коли мене шкодували, це ніби ти вже нічого не зможеш і на твоєму житті можна ставити жирну крапку! Це точно не для мене, не для людини, яка звикла завойовувати перші місця. Котра тренувалася щодня й виховували лідерів.

Це точно не про мене, так що я якщо й зустрічатимуся з ним, то не скажу йому про це. Хочу подивитися як він відреагує на мене таку, якою я зараз є. Він точно не міг подумати, що ми з Ігорем розлучимося. Але пам'ятаю, яким він був злим, коли дізнався, що я буду з ним і що ще вийду заміж. А коли довідався, що я вагітна, то просто напився з друзями та п'яним співав мені пісні під будинком. Це було щось, Ігор тоді викликав поліцію й Русю пов'язали. Хоча я його просила не робити цього. Мовляв заспіває й піде, але ні...

Ігореві ж не подобалося те, що я можу комусь ще подобається крім його персони. Та й взагалі він був людиною поганою, тож тут слів просто нуль. Одні тільки емоції були. Але, на жаль, час не повернути назад і тепер я пожинаю свої плоди. Це просто шаленство, що так все сталося. Я справді та подумати не могла, що з нами таке станеться. Я думала, що ми з Ігорем житимемо щасливо і виховуватимемо нашу улюблену дочку. Але склалося так, як склалося, я сама винна в тому, що маю зараз ... мені здавалося, що я все роблю правильно.

А ось і ні, не так я робила ... ось і отримала ... я не хотіла цього, але підсвідомо робила і далі через те, що і було, мені здавалося, що це правильно. Я ж дружина та мати, я тренер. Мені треба бути впевненою і робити так, як потрібно, а то якщо я піду, кину чоловіка, що про мене скажуть? Але мене не так чіпала думка інших, їм взагалі було все одно на мене, а мені на них. Просто я не хотіла, щоб Дашка залишилася без батька. Та й Ігор начебто пристойно заробляв і все робив для сім'ї, а потім пішов у загул різко ...

Та короче кажучи, багато чого він зробив хорошого, але потім я зрозуміла, що він зробив більше поганого, просто я не звертала на це уваги. А воно було, і тільки зараз я це зрозуміла та згадала багато чого. Шкода, що тоді я була занадто сліпа для того, щоб побачити, яка вона людина насправді. Але тепер я скоро буду вільна, я вже вільна!! І робитиму все для своєї сім'ї ... Ми провели класно день і не зчулись, як вже прийшов вечір. 

Мені написав Руслан , о , він буде кожного вечору мені писати та вранці? Мені було би приємно. 

- Як справи?

Я відповіла йому, що все нормально. Руслан завжди був упевненим у собі хлопцем, він умів добиватися свого. Мені подобалося це в ньому, не знаю, звичайно, що в нас буде далі. Але сподіваюся, що, можливо, щось у нас і вийде. Але я не була впевнена у цьому. Мені здається, що про стосунки поки що краще і не думати, адже ми просто поспілкувалися з ним і все.

- Я спатиму вже, все добре. В тебе? 

 - А, вибач... не буду тоді заважати. На добраніч. У мене все добре.

- Ти не заважаєш.

- У тебе все добре?

- Так, звичайно. Відпочиваю вже, замоталася трохи. Але це нормальний ритм у моєму житті.

- Ну, тоді я зрозумів, не заважаю. Спи. На добраніч. 

- І тобі спокійної ночі.

Я відклала телефон і не розуміла, що буде далі. Чому ми почали так мило спілкуватися і чи треба так чинити? Мені здається, що це зовсім не правильно, якщо чесно. Але, як на мене, думаю, що це нормально, адже дорослі люди можуть спілкуватися і це цілком адекватна тема. Думаю, що Руслан вирішив, що якщо я відповідаю взаємністю, то значить хочу з ним спілкуватися.

Я поводилася можливо дивно, тому що не очікувала його побачити, та й річ у тому, що я не думала, що мені стане погано. Адже я випила пігулки, а мені стало погано. Це було в самий невідповідний момент, мене це страшно почало дратувати. Ну, нічого страшного, якось переживу це все.

Минуло два дні.

Мій лікар сказав, що мені треба їхати за кордон і лікувати проблему, бо це дивно, що в мене біль повертається раніше. Я задумалася над тим, що може справді мені треба поїхати? Поїду кудись влітку, відсвяткуємо день народження малої, потім мій. І потім уже думатиму, треба ще до роботи повернутися, я не зможу не працювати, тим більше, не відмовлюся від своєї улюбленої роботи. До якої я вже прикипіла душею і зможу тільки там працювати. Хтось за покликанням програміст, а хтось тренер, от я не уявляла собі життя без своїх учнів та спорту.

Думаю, що я зможу видертися з цієї важкої ситуації. Руслан не писав і не телефонував ці пару днів, і я теж. Може, він зрозумів, що я просто стала сумною і ніякою в цьому житті? Хоча ми з ним начебто вирішили зустрітися днями. Але дні так швидко летіли, що я навіть не встигала нічого обдумати, тільки ось прокинулась і ранок, а вже за кілька годин і ніч, треба спати лягати. Ігор теж зник, на зв'язок не виходив. Мені довелося дзвонити та скасовувати запис на день нашого розлучення. Тому що він не приїде, якщо не бере трубку. Тут і думати нема чого.

- Дочко, ти як? - мама зайшла до мене на кухню.

- П'ю чай із тортом, будеш?

– Давай.

Я хотіла підвестися, але вона зупинила мене.

- Я сама зроблю собі й тобі ще, будеш?

- Мамо, я в нормі.

- Та я не за твої болі, я просто хочу зробити тобі приємно.

- Ну добре. Що там Даша?

- Спить, ледве вклала.

- Не питала про Ігоря?

- Ні, думаю, що це не найбільша втрата її життя. Мені здається, що вона забуде його згодом. А тобі треба нормальний мужик, їй адекватний тато треба.

- Так, є таке. Але поки що не виходить.

- Так, ти що це надумала сумувати? А як же Руслан? Чи він не писав? - мама сіла поряд.

- Мам .... писав він аж два дні тому ...

- Я зрозуміла, ну може він зайнятий по роботі. Ще зателефонує, я думаю. Він добрий хлопчик, завжди мені подобався. – вона відпила чай.