Останній подих

Розділ 4.1

Після приїзду додому, я забула, що мені телефонував  Руслан.Тому я почала займатися своїми справами, потім приїхала мама з малою та  закрутилася вся в справах. День був дуже насиченим та завантаженим, я так набігалася , що дуже втомилася. Навіть біль трішки повернувся , почала боліти спина, потрібно відпочити, а то я так заганяю себе. Хоча я багато чого встигла зробити по своїм хатнім справам, я тішилася від того, що я така активна. Адже я думала, що зляжу та більше не встану, не зможу нічого робити . Але я так помилялася, я не можу по іншому, я завжди звикла працювати. Мама в мене така ж сама, я точно вдалася в неї, тут навіть думати зайвий раз не потрібно. Але потім в один момент я згадала, що потрібно було перетелефонувати Русі. 

- Блін! - сказала я сама до себе.

- Що таке? - мама якраз зайшла на кухню.

- Забула передзвонити.

- Донечко, скоро таблетки й для пам'яті доведеться пити.

- Ага, звичайно.

- А хто дзвонив?

– Руслан.

- О, ну так біжи, я приготую вечерю.

Була вже сьома година вечора, ну я звичайно й молодець! Дашка робила свої завдання з підготовчих курсів. А мама пішла готувати вечерю, я швидко помила руки та пішла до саду набирати Руслана. Він напевно вже зайнятий або образився взагалі, та й куди вже я їхатиму, якщо він запропонує? Вже був вечір, мені треба з Дашею позайматися та й свою йогу зробити.

Не знаю навіть, що робити зараз . Я набрала його, йшли гудки, я подумала, що потрібно вже класти слухавку, бо справи не буде. Але він таки відповів.

- Привіт , де ти зникла? - знову його настрій був заразний, я чула як він посміхається, хоча й не бачила його. Але я відчувала це всіма частинками своєї душі, він справді був завжди в настрої та харизматичним хлопцем.

- Вибач, замоталася. Ти телефонував?

- Так, ще в обід. Ось уже вдома, а ти зараз вільна?

- Так, можу говорити.

- Як твої справи?

- Нормально, готувала вечерю. Їздила у справах вранці, а коли ти телефонував, то була саме за кермом, тож не змогла прийняти дзвінок.

– Це правильно, не треба за кермом відповідати на дзвінки, це небезпечно.

- Ну от, то що, ти мене зрозумів та не образився?

- Та ні, а чого мені ображатися? Якщо все нормально, то добре. Я теж працював, була перерва, от і хотів поспілкуватися. Вибач, що пропадав ці дні, якось роботи навалилося багато.

- О, та я розумію, в мене так само буває часто. Нічого страшного, ми всі зайняті люди.

- Так, це звичайно нормально. Хто б міг подумати, що ми станемо такими дорослими та зайнятими людьми, так? - він засміявся.

- Так, є таке. А ти як?

- Нормально, відпочиваю лежу. Вже поїв, доводиться готувати собі, іноді замовляю їжу, коли немає сил готувати.

- Так, в мене теж таке буває.

Не знаю про що я говорила зараз, трохи вже не розуміла.

- Тоді добраніч?

- Так, будеш уже відпочивати сьогодні?

- Так, Діан. До речі, ти ж не проти зустрітися, наприклад, завтра? - він так швидко міг перейти з теми на тему.

- Можна, завтра я вільна.

- О, чудово. Я завтра теж не працюю, тож могли би вибрати місце, куди поїхати. Ти куди хочеш?

- Давай в кафе на набережній, якщо ти не проти, посидимо, поп'ємо каву. Так?

– Так, давай так. Вранці?

- Можна й увечері.

- Увечері вже вино п'ють, а не каву.

- А, так? - напружилася я.

- Так... - він знову засміявся, жартівник.

Я розуміла його жарти, але вже, якщо чесно, відвикла від них. І не розуміла, він говорить серйозно чи ні. Але мені подобалося те, що його настрій був таким заразним, у мене на обличчі теж з'явилася посмішка.

- Ну ти й жартівник,  вино можна й вранці пити, я знаю таких.

- Так, я також. Можемо й так, мені все рівно. Аби побачитися з тобою, а то так довго не бачилися. Ти з Ігорем будеш?

Пауза з мого боку затяглася... я не знала, що відповісти.

- Ні, одна буду. Він у відрядженні. Ти ж не проти?

- Те, що він у відрядженні, я не проти. А те, що ти будеш, то я задоволений. Тоді до завтра, добраніч.

- Та я ще не спатиму, йду Дашку годувати.

- Ну, тоді привіт їй від мене, пам'ятає ще вона мене?

- Не знаю. Треба провірити, у дітей свій світ.

- Гаразд, треба буде якось побачити її. - це було так мило з його боку, він їй ніхто, але хоче побачити мою дочку. Не те що Ігор...

- Звісно, я не проти.  До завтра, Руслане...

- До завтра, Діан.

Після цієї розмови я розуміла, що я йому  байдужа,  й він мені теж....мене кинуло в жар, от це я влипла!! 

 

Підтримка важлива! Дякую, що ви зі мною) 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше