Розділ 7.3

Як мені було добре з ним, я думала, що це сон. Тому що не могла повірити в те, що моє життя налагодиться і все стане на свої місця. Я точно впевнена в цьому, тому що не може бути все погано. Я вже достатньо зробила для того , щоб стати щасливою. 

- Про що ти думаєш? 

- Не знаю, про все та й ні про що. А ти?

- Про тебе.

Ого, після цих слів мені стало гаряче. Я й так розуміла, що вже інтимніше нікуди, але те, що Руслан ось так прямо мені говорив про свої почуття...Ну це було звичайно сильно. Я не очікувала, що він так відверто говоритиме про те, що відчуває до мене.

– І я думаю, що це нормально. У мене завжди були почуття до тебе.

- Мені так ніяково, я навіть не знаю, що відповісти.

- Можеш нічого не відповідати, все гаразд. Я просто хотів, щоб ти знала. Але я думаю, що ти це й так розуміла. Хіба ні?

- Ну, це було не приховати. - я посміхнулась.

- Ну от, тож який сенс приховувати.

- Але ж я думала, що через якийсь час ти розлюбив мене, знайшов іншу. Я ж залишилася з Ігорем, обрала його, а не тебе.

- Так. - він відвернувся і зітхнув, - Але я не міг знайти іншу, мені добре з тобою. Ні з ким у мене так і не вийшло. Тому що, коли я починав стосунки з іншими дівчатами, я думав про тебе.

- Ох, мені шкода. Це виходить, я завадила твоєму щастю.

Мені стало знову ніяково, я настільки зависла у нього в голові, що він не міг бути ні з ким іншим.

- Ти не винна, ти ж не спеціально це зробила. Ти любила Ігоря, але він не заслужив твого кохання, як виявилося. І мені шкода, що ти даремно витратила своє кохання і час, на таку людину, як він.

- І мені дуже шкода, я не думала, що він так зробить зі своєю родиною.

- Так, це дуже підло. Даша не питає, де тато?

- З самого початку вона часто задавала це питання, а потім якось забула. Не знаю, чи це нормально, адже вона ще маленька. Я їй відповіла, що тато у відрядженні та дуже зайнятий.

- Ого, думаєш так правильно?

- Не знаю, Руслане. Я заплуталася, що правильно, а що ні. Мені важко розповісти дитині про те, що її батько не той, за кого себе видавав. Він до речі... - я запнулася.

- Ну кажи, я все зрозумію і вислухаю тебе, Діан.

Він узяв мене за руку. Це було мило, благородний жест, він хоче мене підтримати.

- Добре. - я видихнула, - Він штовхнув її.

- Що?!

Руслан мабуть не міг повірити своїм вухам.

- Оце так, це правда. Він взяв і штовхнув свою дочку, маленьку дитину. Коли вона бігла захищати мене, тому що він і мене штовхнув, але жорсткіше.

- От кретин!! Не думав, що Ігор настільки збожеволів.

- Та ось так. Це те, що ми пережили, а потім він мені ще нерви тріпав. І ось досі це продовжує робити. Тому що не приходить на розлучення, він не хоче цього і так ясно.

- Капець звичайно. Я прямо не вірю в те, що ти кажеш. Точніше, тобі я вірю, Діан. Це жах, і ти молодець, що пішла від нього.

- Так, але ще далеко до того, щоб бути вільною, я так гадаю. Він просто тупо морозить мене, розумієш? Я не знаю, як з ним вийти на зв'язок.

- Можливо, я зможу допомогти?

- Яким чином?

- Зателефоную йому, а що як він візьме від мене слухавку.

– Не думаю, це буде взагалі дивно. Так що не треба, дякую за допомогу, але я впораюся. Мені було приємно, що він хоче допомогти мені. Я бачила, що Руслан робить це щиро, він дуже добрий хлопець.

- Не думаю, що треба думати, що він подумає. Нехай біситься, я хочу допомогти тобі.

- Я дуже це ціную, Руслане. Мені здається, що ти взагалі не мусиш мені допомагати. Тим більше після того, як я повелася з тобою.

– Як? - він вигнув брову.

- Ну як, так. Я ігнорувала тебе, не дала навіть шансу на те, щоб у нас щось вийшло.

- Але ж ти була зразковою дружиною та мамою, ти працювала. Ти не мала часу навіть на це все. І це нормально та логічно, ти не винна ні в чому. Повір, я вірю в те, що ти світла людина, бачу це. Так що не запарюйся над тим, що було, добре?

- Добре. Але думаю, що я впораюся сама, дякую тобі.

- Та немає за що, як скажеш. Але якщо раптом передумаєш, то одразу кажи.

- Так, добре. Ми ще трохи посиділи та порозмовляли, він часто чіпав мене рукою.

Мені подобалася ця тактильність, мені не вистачало чоловіка,що приховувати. Хотілося, щоб мене любили й ось так гладили щодня, як це робив Руся. Він був таким світлим і позитивним чоловіком, мені хотілося б мати такого хлопця поруч. Але річ у тому, що я не знаю, чи зможу відкритися йому. Після Ігоря мені тепер буде важко довіритися хоча б комусь. Хоча, Руслан мій знайомий, з ним ми спілкувалися, і він найкращий друг Ігоря.

Був найкращим другом, але виявляється, що й найкращі друзі зраджують. Життя всіх змінює, тому треба думати лише за себе та свою сім'ю. І як же добре, коли є ось таке сильне та надійне плече, як Руслан.

- Ну що, може поїхали, прокатаємось ще трохи?

- Можна, можливо. На двох машинах?

- Ні, я покатаю тебе і тоді привезу назад.

- Ну давай, а то я думала, ми гратимемо в перегони.

Я засміялася, а він допоміг мені встати та обійняв мене. Як же це було мило та несподівано.

- Все буде добре, я буду поряд. Навіть якщо ми будемо друзями, повір, ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу.

- Дякую, Русь. Взаємно.

Я теж дозволила себе обійняти його, тому що він був таким теплим і затишним, що мені просто захотілося розчинитися в ньому. Забути про все на світі й просто стояти в його обіймах до кінця свого життя. Він мотивував мене та робив мій настрій кращим. Таке враження, що він особливо і не намагався, але я розуміла, що він хоче зробити мені краще. Мені було дуже приємно, що він поруч і його турбота зводила мене з розуму. Як же мені хотілося не розлучатися з ним, він просто був настільки милим, аж до безумства.

Ми трохи прокаталися й потім вирішили провести захід сонця, він був дуже красивим, яскраво- помаранчевим. Ми сиділи на пляжі, на лавці.