Розділ 9.2

Зустріч.

І ось настала наша зустріч, я так чекала на неї, але тепер чомусь дуже сильно хвилювалася, адже я хотіла розповісти правду Руслану. Але чому так страшно? Усередині мене боролися різні почуття, було так страшно та радісно водночас, здуріти можна. Руслан попросив мене вдягнути сьогодні гарну сукню, вечірню, але звісно ж за моїм бажанням, якщо я хочу. Я була не проти, але це дивно прозвучало, я й так щоразу гарно вдягалася, зі смаком.

Але на душі було не спокійно, він ніколи не просив мене надягти ту чи іншу річ, я підозрювала, що щось на мене чекає. Було приємно від цього очікування, але з іншого боку не дуже, я хвилювалася нереально цього разу. Тому що після нашого поцілунку ми не бачилися тиждень!! Це було так якось по інакшому, але я чекала на цю зустріч. Ми домовилися, що він приїде та забере мене, я вже вся була на нервах. Не знаю чому так, але сьогодні якось взагалі сильно хвилювалася.

Можливо щось відчувала? Але думаю це тому, що ми давно не бачилися, та й коли я чую, що хтось їде у відрядження, одразу в голові лунають слова про зраду. Я більше не витримаю, якщо мене зрадять, це дуже боляче, любити та вірити людині, а вона вона тобі бреше. Коли ти це дізнаєшся, то розсипаєшся на маленькі шматочки. Це як розбите дзеркало, коли воно розбивається, то його неможливо зібрати. Його потрібно склеювати, але ж воно буде все одно розбите та вже не міцне, і не буде гарно при цьому виглядати.

Набагато простіше буде придбати нове, я так і подумала, що простіше вже не любити та бути одній. Тому коли мене зрадив Ігор, в черговий раз, я вирішила, що краще бути одній. Якщо я і знайду свого чоловіка, я спробую відкритися йому знову та повірити в любов. Цією людиною може стати Руслан, тому я дуже сподіваюся на те, що він не бреше мені. Я розповім йому сьогодні правду, я не зможу більше тримати це в собі, просто не зможу.

- Виходь, я зараз буду. - повідомлення від Руслана.

- Мамо, я пішла.

- Давай моя мила, удачі тобі. - вона підійшла та поцілувала мене в щоку.

Вона була дуже задоволена, що я їду з Русланом в такій сукні. 

- Вам із Дашею теж.

– Добре, до зустрічі. Я тримаю за тебе кулачки. Думаю, що сьогодні твій день і буде щось дуже класне!!

- Ну побачимо . 

- Та і буде доню, я відчуваю. - вона підморгнула мені. 

 Сьогодні вони мали знову їхати на тренування та потім поїхати погуляти до парку. Я вийшла на вулицю та тільки зайшла за ворота, як під'їхав Руслан. Він вийшов з машини та підійшов до мене, гарно одягнений, у костюмі.

- Ти дуже добре виглядаєш. - я глянула на нього.

- Дякую, ти теж. Просто неймовірно дійсно.

 Він окинув мене поглядом та посмішка не сходила з його обличчя.

- Ти ж попросив одягнутися максимально класно, я прислухалася до прохання.

– Це добре.

– А що це буде, Русь? – не втрималася я та запитала.

- Це сюрприз, скоро дізнаєшся.

Він підійшов та обійняв мене, від нього дуже добре пахло парфумами. А потім він поцілував мене та стало так добре і гаряче. Внизу живота стало солодко та були приємні поколювання, мені просто знесло дах.

-  Я сумувала за тобою. - я закрила очі та розчинилась у ньому.

- Я теж неймовірно сильно сумував, моя маленька. Вибач, що поїхав так раптово.

- Нічого страшного, я розумію. Це ж робота, я справді розумію все.

- Дякую тобі, але зате тепер я весь твій.

– Ого, навіть так?

– Так. То поїхали?

– Давай.

Я не знала, куди ми їдемо, Руслан не розповідав мені нічого.

- Що це за секрети, Русь? - я глянула на нього.

- Хочеться тобі приємне зробити, можна? Заспокійся та отримуй задоволення сьогодні.

- Добре, прислухаюся. Ти мене заінтригував уже.

Мені справді було дуже цікаво, куди він мене везе, але після його слів, я справді розслабилася. Іноді потрібно відпустити ситуацію, щоби заспокоїтися та почати своє життя заново. З Русланом думаю це цілком можливо зробити, він неймовірний чоловік. Ми приїхали до якогось будиночка, навкруги було гарно, природа.

– Де це ми? - я оглянулася навколо.

- Зараз дізнаєшся.

- Ти часом не маніяк? – я засміялася.

- Та досі не був, але коли зустрів тебе, то став твоїм персональним маніяком, все можливо.

- Ну ти й жартівник.

- Ну, а що? Ти дуже гарна дівчина. Зараз відчиню тобі дверцята, чекай.

Хоча я могла й сама це зробити, але мені було приємно. До того ж я була в сукні та на підборах. Я одягла чорне плаття, а він був у чорному костюмі, це було дуже гарно. Руслан відчинив двері та подав руку.

- Ходімо?

– Куди?

- У цей будиночок.

- Це твій?

- Я орендував його, тут дуже гарно.

- Руслан...

Мені було звісно ж що цікаво, але якось усередині я не була ще готова до чогось серйозного.

- Пішли, не думай багато, прошу тебе, Діан.

- Добре, вибач.

Я розуміла, що просто треба не думати, бо я не зможу тоді відчувати та відкритися йому повністю. А це те, що потрібно зараз для нашого кохання та для того, щоб стати щасливою. Та й для нього мені хотілося бути в настрої та не зіпсувати наш вечір. Ми зайшли всередину, там був прекрасний двір.

– Нам треба зайти з заднього двору.

- Пішли.

Він тримав мене за руку та вів за собою, ми йшли повільно та я розглядала все довкола. Іноді він дивився на мене, мабуть, хотів глянути на мою реакцію. Поки що, мабуть, по мені не дуже було зрозуміло, що я відчуваю. Я не знала, як мені діяти й що це буде.

- Чи можна дещо зробити?

- Що? - запитала я.

Ми зупинилися.

- Можна закрити тобі очі? Я вестиму тебе, не бійся.

- Руслане, що це буде?

- Діан, ти довіряєш мені чи ні?

– Так.

- То можна закрити очі?

– Добре, давай.

Він підійшов ззаду та закрив мені очі долонею, я відчувала його запах всюди. Ніжні та сильні руки, запах тіла та парфумів, ох як же це було приємно.