Сніг із позолотою

Морозна зима. Нічне місто. Як чудово це все поєднується в таємничий коктейль, який хочеться випити до дна.

Вулиці пустельні і лише зрідка повільно проїжджають самотні таксі в пошуках душ, що «загуляли». Порожні автобуси і трамваї з вікнами, що замерзли в казкових візерунках, немов у них немає скла, а чистий лід, вирушають в автобусні парки і депо. Вони не зупиняються на зупинках і не беруть пасажирів, та їх взагалі і немає.

Місто світиться нічними вогнями, але всі його мешканці вже давно вдома.

І лише зрідка на вулиці з'являються такі душі, що загуляли. Дівчина серед них. Вона проходить квартал за кварталом, прямуючи додому.

Біля носа хмарами клубиться пара і сніг хрумтить навіть під обережною ходою. На темному морозному небі мерехтять міріади зірок, що розсипалися по небосхилу, наче діаманти по фіолетовому оксамиту. Температура опускається, але не відчувається ні холод, ні страх. Місто ніжно береже її. Яскраве жовте світло ліхтарів покриває сніг позолотою, робить усе довкола світлим.

Страху немає, але дівчина почувається мисливцем. Усі відчуття працюють на максимумі. Очі гостро стежать за кожною поміченою живою душею, немов шукаючи собі жертву. Слух ловить хрускіт кожної сніжинки, а кроки стають все м'якшими і тихішими. На губах розповзається єхидна посмішка. Все тіло ніби стискається у пружину в готовності відбити будь-яку атаку. Ще трохи і вона перетвориться на вовка і диким звіром помчить вперед, підриваючи лапами м'який сніг.

Вона бачить своє місто, відчуває його настрій і опіку, а воно відпускає на волю емоції своєї хранительки, даючи можливість бути трошки більше живою, ніж вона є насправді.

28.12.2014