Розділ 13

З розбитою душею і геть розчавленим серцем, Катерина, о четвертій ранку приїхала додому у супроводі Максима, який поїхав до Артема разом з нею, щоб проконтролювати, чи зізнається вона у своєму вчинку. Коли та вийшла з того жахливого місця до автівки, де сидів її брат, то Алексієнко зрозумів, що пробачення вона не отримала, і, напевно, ніколи не отримає.

З допомогою брата вона вийшла з автомобіля і вони повільним кроком прямували до будинку.

- Сашко, глянь! Максим веде Катрусю додому…- Ольга схвильованим голосом повідомила чоловікові про приїзд дітей.

Після повідомлення про затримання Артема у всіх зник сон. Неспокій не змушував чекати, коли вони дізналися, що Катя помчала до Черненка вся в сльозах, ще й з Максимом.

- Щось між Катею і Артемом знову сталося, а ми, як завжди, нічого не знаємо! – розвів руками Алексієнко.

Минуло не більше двох хвилин, як Катерина зайшла до будинку і попрямувала до вітальні.

- Катрусю, квітонько! Ти плакала? – спитала Ольга Арсенівна, коли підбігла до дочки і провела руками по вогкому від дощу волоссю.

- Він відмовився від мене…- прошепотіла Катерина і без пояснень рушила на другий поверх до своєї кімнати, де вона і проведе ще найближчу добу без сну і їжі.

Батьки тривожним поглядом провели Катю до сходів і тільки тоді, коли почули, як грюкнули двері її спальні, повернулися один одного розтривоженим обличчям.

- Максиме, може, ти нам поясниш, що відбувається? – промовив, нарешті, Олександр і поглянув на сина.

- Сьогодні Катя з Артемом поставили крапку у своїх стосунках, - Алексієнко тяжко зітхнув і попрямував до дивану, щоб присісти, оскільки ця доба втомила не тільки сестру.

- А хіба вони не зробили це ще п’ять років тому? – здивувався батько.

- Катя кохала Артема весь цей час і навіть зараз вона вірна йому, - відповіла Ольга.

- Що за маячня?! – викрикнув чоловік. – Місяць тому моїй доньці зробив пропозицію Єгор! Яке може бути кохання до Артема?!

- Єгор є іграшкою в руках Катерини! Вона маніпулює ним, з метою робити боляче Артемові. Що тут не зрозумілого, тату? – відповів криком Максим.

- Для чого їй це? – трохи знизив тон Олександр і дивився то на дружину, то на сина.

- Коли жінка кохає, її ніхто не здатен зрозуміти, навіть вона сама себе не розуміє, - відповіла Ольга і присіла поруч з сином.

- Тоді, якщо вони так кохають один одного, то чому б їм знову не бути разом? – запротестував Алексієнко.

- А треба було, тату, п’ять років тому погодитися на шлюбний контракт з Черненками! Не було би зараз такої біди! – прошипів злісним голосом Максим і покинув батьків у вітальні наодинці.

- То це все зараз відбувається через те, що я тоді від їхнього шлюбу відмовився? – чоловік розпачливо опустився на крайчик крісла.

- Дійшло, нарешті! – підняла руки вгору Ольга і нервово засміялась.

- Та я ж хотів як краще! Катрусі ж тільки тоді вісімнадцять було! – плачевним голосом промовив той.

- Пізно вже, Сашо, плакати. Тепер треба Катю до тями привести і заміж видати.

- Та яке вже тепер весілля, Олю! – викрикнув той. – Краще б цього всього не знав!

- Все рівно би дізнався! – фиркнула вона. – А тепер кусай собі лікті! Будеш няньчити не внуків, а Катю! Бачиш, же в якому вона стані! – легко скрикнула та.

- Може, її до психолога відвести? Чи до травників якихось? – висунув припущення Олександр.

- Та не поможе тут ні лікар, ні трави! Зараз весільні клопоти почнуться та й забувати почне! – відповіла жінка.

- Може, не віддамо нашу вишеньку тому Єгору? – стиха спитав Олександр.

- А що ж ми тоді з нею робитимемо? За Єгора не вийде, до Артема не повернеться…В дівках на все життя залишиться?! Е, ні! Катруся у нас дівчинка розумна, знає, що робить! Вийде заміж та й діти рани залікують! Поговорімо про це пізніше. Ми цілу ніч не покоїлися. І так ніякого виходу уже не знайти.

- Ти маєш рацію, дорогенька. Спить Катруся – спимо і ми, - Алексієнко піднявся з місця і попрямував до сходів, які привели б його до кімнати.                                                                                             

          ***

Пройшло декілька годин після тих жахливих слів, які промовив Артем…Катерина сиділа на підвіконні і  розуміла, що більше ніколи не буде йому потрібна. Поки в її спальні життя зупинялося з кожною хвилиною, то поза межами її душевної в’язниці, вирувало життя. Але тій не потрібно було нічого, крім смерті. Їй здавалося, що смерть єдине, що зможе її врятувати. Але щось не давало їй піти. Вона не могла зрозуміти, що саме не відпускає її. А насправді все було дуже просто. Дві душі трималися одна за одну…

Катерина вирішила, що буде краще, якщо вона поїде до Єгора і проведе час з ним, щоб в голову не лізли дурні думки. Привівши себе трохи в порядок, дівчина кінець кінцем покинула свою келію і попрямувала до вітальні, де снідали батьки. Вони мовчки обмінялися поглядами, коли побачили доньку вже у трохи кращому вигляді.

- Доброго ранку! - привіталася вона, коли підійшла до рідних.

- Доброго, доню! – відповіли ті, майже одночасно.

- Якщо мене хтось шукатиме, то я у Єгора, - промовила дівчина і покинула вітальню, ніби тут її і не було.

- Я ж казав, що це мине, - сказав Олександр, коли за донькою зачинилися двері.

- Хай би вже весілля скоріше зіграли, - зітхнула жінка і зробила ковток кави.

- Я поговорю з Єгором…- відповів батько і продовжив снідати.

                                                        ***

Коли Катерина увійшла, до будинку Єгора, то одразу попрямувала до вітальні, бо ще з вікна побачила як він спить на дивані. Поряд з диваном стояв столик, на якому розмістилася порожня пляшка вина.

- Єгор…Єгоре, прокинься! – дівчина тормосила хлопця за плече.

Через декілька хвилин юнак розплющив очі і здивовано поглянув на неї.