Розділ 24

- Не буду говорити загадками, бо в діагнозах ви, напевне, нічого не тямите. Справа в тому, що через травми хлопець не зможе ходити, - лікар не проявив жодної емоції.

Для нього це вже стало звичною справою говорити людям правду без прикрас. Як він вважав, що це не найгірше, що могло трапитися з цим хлопцем після автокатастрофи. Про зупинку серця під час операції, хірург вважав за потрібне, не розповідати.

Катерина дивилася на лікаря і не могла повірити, що жахіття і бідування ще їх не залишили, а лише відступили, щоб ввірватися у їхнє життя із новою силою.

- Це назавжди? - запитала Алексієнко, коли відійшла від потрясіння і зібралася з думками, щоб сформулювати речення чітко і якомога зрозуміліше.

- Якщо буде проходити курс реабілітації, виконувати всі рекомендації, то через місяць стане на ноги. Але якщо втратить віру, і його ніхто не буде підтримувати на шляху до одужання - залишиться в інвалідному візку назавжди. Йому потрібно це повідомити, бо він рано чи пізно запитає, коли йому можна буде підійматися з ліжка.

- Я спробую з ним поговорити, - сказала та і швидко покинула кабінет.

Дівчина сіла в автомобіль і рушила до торгового центру, щоб купити продукти. На допомогу вона покликала Анну. Після покупок Катерина вирішила поговорити з сестрою коханого. Для цього вона вибрала кафе на першому поверсі, де вони з подругами часто переводили подих після шопінгу.

- Аню, мені потрібно тобі дещо повідомити, - сказала Катя, зробивши ковток гарячої кави, оскільки на вулиці через зливу похолоднішало.

- Так, я слухаю, - дівчина опустила горнятко на блюдце і уважно поглянула на занепокоєну Катю.

- Я говорила в лікарем, - поволі Катя підступала до тих страшних слів, які сама собі боялась повторювати.

- І що він сказав? З моїм братиком усе добре? – Анна дивилася на подругу щирими і радісними очима, проте глибоко в душі розуміла, що новини не будуть такими ж позитивними, як і вона.

- Артем якийсь час не зможе ходити, - Катерина озвучила словами свій страх, але навіть після цього їй не полегшало.

- Тобто, як? – Черненко не змогла осягнути розумом вершину цього болю.

- Якщо буде лікуватися, то скоро зможе знову ходити і жити тим життям, яким жив раніше, - Катя ж думала, що все, як і раніше, може і не бути, бо цей біль і безпорадність можуть залишити слід в душі хлопця навік.

Лікувати душу важче, ніж загоювати рани на тілі.

- Що ж буде з Артемом? Він же цього не винесе.

- Я не знаю, як йому про це сказати, - Катерина зітхнула, відкинулася на спинку крісла і задивилася у вікно.

- Серце підкаже тобі, що робити. Буде краще, якщо ти сама йому про це скажеш. Тільки ти його можеш розрадити.

- Згода, ще подумаємо, як правильно учинити. Ти їдь до клініки, а я поїду додому щось приготую.

- Домовились.

Дівчата розплатилися за замовлення, вийшли з торгового центру і розійшлися в різні сторони. Катерина попрямувала до автостоянки, а подруга спіймала біля входу таксі і рушила до брата. Хлопцеві ж не було там сумно, його весь час хтось провідував. Зараз же до нього навідався Костя, який приїхав до товариша одразу ж після роботи в офісі. На даний момент всі справи недужий доручив йому.

- Привіт, друже! - осміхнувся хлопець, коли потиснув руку Черненку і присів поруч.

- Дякую, що прийшов! - посміхнувся той і згорнув газету.

- Ти що, по шоу-бізнесу скучив? – гигикнув друг.

-  Свіжу пресу принесли, ось і читаю. Тільки щось тут не те, - насумрився той.

- Що саме? – здивувався Санін.

- Чому жодна газета не написала про весілля Єгора і Каті? Коли вони заручилися - всі тиждень гули, а тут весілля - і всі помовчують. Таке відчуття, що ніякого весілля і не було, - засміявся хлопець, не розуміючи, що це не вигадка.

- Так його і не було, - серйозно відповів Костянтин, почухавши потилицю.

- В сенсі? - Артем від подиву навіть прийняв сидяче положення.

- Ти що, нічого не відаєш?

- Костю, давай без загадок. Що трапилося? – підвищив тон Черненко.

- Катя втекла з весілля, - Костянтин різко піднявся з місця і підійшов до вікна, щоб помудрувати, як розповісти приятелеві цю історію, щоб не розтривожити його і не підставити Катерину.

- Як це…втекла? – ніяк не міг второпати Артем.

- А ось так! Прямо з РАЦСу і дала дьору. Вона, як була в платті, так і поїхала разом з нами в клініку. Знаєш, а я на неї інакшими очима поглянув. Я думав, що вона стерво остання, а коли Катя плакала тут без зупинки і спала на лавці під палатою в холодному холі, я зрозумів, що вона зовсім інша, - із захопленням розповідав Костянтин.

Артем мовчки дивився в одну точку і уважно вслухався в історію товариша.

- Мій ангел-охоронець, - прошепотів він, посміхаючись. - Як шкода, що п'ять років тому я понівечив їй крила. Якби не аварія, може, вона змогла би стати щасливою. Я позбавив її зоряного майбутнього. Вона б вийшла заміж, народила дітей. Мені потрібно відпустити її. Я буду тільки тягарем для неї.

- Я думав у тебе з ногами проблеми, а не з довбешкою, - засміявся Санін.

- Я взагалі-то серйозно! - роздратувався друг.

- Ти варнякаєш якусь несусвітню дурницю, Артеме. Катя кохає тебе всім серцем, а якщо ти зараз її відпустиш - розіб'єш його. Вона проміняла кар'єру в Лондоні на тебе. Це хіба не доказ того, що вона готова прожити з тобою ціле життя?

Хлопець задумався і глухо схилив голову, як знак згоди.

- От тобі і відповідь! - дорікнув Костя.

***

Втомлена Катерина повернулася додому з битком набитими пакетами продуктів і переповненим серцем жалю і болю. Це одразу помітили батьки, які сиділи у вітальні після обіду.

- Ти що ринок обчистила? – здивувався Олександр, коли вийшов на зустріч дочці, щоб допомогти донести харчі до кухні.

- Так тут один пакет важить, як половина тебе! – невдоволено пирснула матір, яка теж метнулася виручати. – Ти в своєму розумі? Як можна такі тяженні кульки тягати? Прислуга вдома без діла сидить! Вони б тобі мішки їжі привезли б!