Розділ 37

Наступного дня Катя вирушила на роботу до офісу, де її чекала маса не закінченої, не початої і, навіть, ще не запланованої роботи. Працюючи з документами, дівчина могла взагалі не помічати, що відбувається навколо, якби її погляд не притягнули декілька дівчат модельної зовнішності, які виходили з кабінету Черненка. Розлючений вираз обличчя помітив Максим, який саме в той момент заходив до її кабінету.

- О, сестричка не в дусі, тому я краще зайду пізніше, - засміявся хлопець, але все ж зайшов до середини.

- Це що за парад шльондрів в моєму офісі? – прошипіла та.

- Так це Артем собі секретарку підбирає.

- А хіба це не я мала зробити?

- Він зрозумів, що ти більше не маєш наміру цим займатися.

- Щоб більше цього неподобства в своєму офісі я не бачила!

- Так ти це не мені кажи, а сама розпорядження про призначення підпиши!

- Хай так, я з цим пізніше розберусь. Що у тебе? Я навіть не запитала, чому ти прийшов.

- Батько збирає нараду через годину.

- Добре, дякую, що нагадав, бо я геть загрузла в цій паперовій багнюці.

- Не перенапружуйся, мила. Дружка у моєї нареченої має бути богинею!

- Не хвилюйся, братику.

Протягом години Катерина переглядала резюме дівчат, які претендували на посаду секретаря. Жодна з них не припала їй до душі через спокусливий зовнішній вигляд. Вона марила ідеєю покарати Артема за зухвалість. В одну мить їй здалося, що виходу немає і вона змушена погодитися прийняти на роботу ляльку, яка за дві секунди зможе обвести Артема навколо пальця. Але цього їй не дала зробити дівча, яке зайшло в її кабінет.

- Катерино Олександрівно, доброго дня! Я на стажування! Що скажете робити? – забелькотіла вона.

Від здивування у дівчини відібрало мову, коли оглянула нову стажерку з ніг до голови. Це була саме та дівчина, на яку вона чекала. Невеличка ростом, худенька, з двома косами, в круглих чорних окулярах і брекетах на зубах. Проте від неї віяло неймовірною життєрадісністю.

Вже за кілька хвилин Катя забігла до зали, де зібралися всі керівники, менеджери і голови відділів.

- Запізнюєтесь, Катерино Олександрівно! – хитрим голосом промовив Артем, напроти якого та сіла.

- Це ж у ваших інтересах, Артеме Вікторовичу, - подібним тоном відповіла та. – Я дійсно запізнилася на нараду і прошу пробачення у високоповажних колег, бо я мала невідкладні справи. Зокрема, я підготувала ідеї для нового проекту, до якого готується наша команда. І, нарешті, знайшла секретаря для Артема Вікторовича.

- Хочу вас засмутити, але зранку я вже підписав наказ про призначення своєї соратниці.

- Я скасувала його, - коротко відповіла та.

- Причина? – втрутився у розмову Олександр.

- А причина в тому, що ті претендентки не пройшли співбесіду, яку проходять всі наші кандидати на посади.

- Артеме, ти хіба не знаєш правил? – громовим голосом спитав директор.

- Звісно, що знаю. Я проводив тестування для них.

- Тестування кажете, Артеме Вікторовичу? Цікаво, а як же це ви проводили тестування для п’ятьох дівчат одночасно?

- На це я маю повне право, Катерино Олександрівно. Я маю звітувати?

- Це ваш прямий обов’язок – звітувати.

- Дозвольте, я не буду нагадувати вам про ваші прямі обов’язки.

- Мій головний обов’язок – не допустити того, щоб наша компанія перетворилася на дім розпусти.

Після цих слів всі замовкли і поглянули на впевнену у своїх словах Катю і на розгубленого Черненка.

- Про що це ти? – прошепотіла Ольга.

- А я про те, що наш головний радник вирішив, що його нова посада дозволяє йому набирати у свій відділ персонал не з вищою юридичною освітою, а з нижчою вуличною, який десь обміняв вторинну сировину на дипломи.

- Підбирайте слова, Катерино Олександрівно! – просичав Артем.

- На даний момент я підбираю для нашої компанії професіоналів. Тому, прошу запросити до цієї зали секретаря Артема Вікторовича.

Через кілька секунд до просторої зали засідань увійшла дівчина, які ні на мить не збентежилася і підійшла прямісінько до Катерини.

- Знайомтеся, Артеме Вікторовичу. Ципонько Єфросинія Августинівна.

- Всім доброго дня! – посміхнулася вона.

Очі Артема наповнилися злістю і подивом одночасно. Костя штовхав убік Микиту, хоча сам теж душився від сміху. Батьки лише мовчки обмінювалися багатозначними поглядами. Працівники не знали на кого дивитися в першу чергу: на задоволеного заступника  чи розлюченого радника?

- Гадаю, ви нас не підведете, - коротко відповів Алексієнко. – Тому, пропоную перейти до порядку денного.

Протягом наради напруга між Артемом і Катериною не зникала, а тільки посилювалася. Вони пропалювали один одного озлобленими поглядом. А в той же час їхні серця тихо плакали від нового душевного болю, від якого вони вже так втомилися.

Пара мовчазливо покинула кабінет і знову повернулися до своєї роботи. Закохані перестали навіть обмінюватися поглядами через скляні стіни. Сварка дітей неабияк засмутила батьків Артема і Каті. Кожен з них захищає свою дитину і осуджує іншу. Але, як би там не було, батьки всією душею бажають того, щоб все було як раніше. Кожній сім’ї не вистачало цього тепла і трепету, який літав у їхніх домівках, коли всі збиралися за одним столом на вихідні.

Катерина і Артем віддалялися один від одного з кожним днем. Минув час і ті перестали навіть вітатися. Напруження у їхніх стосунках уже зникло, як і самі стосунки.

Вероніка підбадьорювала подругу прогулянками і підготовкою до весілля. Артема ж всіляко підтримували друзі. Вони знову почали жити різним життям. Катя після роботи проводила час удома, в своїй кімнатці під дахом, де занурювалася з головою у теплі літні спогади. Хлопець же топив свою самотність у чарці в якомусь нічному клубі, звідки повертався на роботу геть невиспаним, а Алексієнко приходила працювати із заплаканими очима і з болем у серці.

Вони обоє розуміли, що це так більше тривати не може, але сказати про це в слух було неспромога. Гордість правила їхніми пошматованими серцями.