Розділ 46

Ранок…На календарі двадцять четверте листопада…Але погода за вікном була по-справжньому сонячна. Літо вирішило повернутися, хоча б на один день, щоб дощ-розбишака не зіпсував найпрекрасніший день у житті двох людей, які сьогодні навіки з’єднають свої долі не тільки перед законом, але і на небі.

Все почалося у домі молодого. Артема проводжали з дому під тихі народні співанки бабусь. Веселу троїсту музику було чути на цілу вулицю. Вона сповіщала про те, що у домі Черненків сьогодні велике свято. Вони відпускають свого сина у сімейне життя. Син покірно схилявся на коліна перед батьками і перед рідними, щоб ті його благословили і відпустили до нареченої. Перед від’їздом матінка і бабусі окропили молодого свяченою водою і обсипали житом. Не минули увагою також дружбів, у яких від розмаїття традицій розбігалися очі. Сьогодні вони вперше гуляють на весіллі, де звичаї і традиції дихали у кожній дрібничці.

Наречена ж тим часом готувалася до приїзду молодого. Від самого ранку вона не могла спокійно посидіти. Візажисти і перукарі крутили нею у різні сторони. Катерина весь час дивилася на годинник. Спізнитися на своє весілля – її найбільший страх. Тому вона постійно підганяла своїх майстрів. Дружечки весь час слідкували за тим, щоб не проґавити приїзд кортежу молодого.

- Катю, ти готова, - посміхнулася Поліна, коли наречена вже у всій красі стояла перед дзеркалом і посміхалася.

- Мені не віриться, що все погане вже позаду, і я виходжу заміж.

- Попереду тільки щастя, яке буде вічно, - говорила Аня, поправляючи кольє на шиї подруги.

- А хтось казав, що ніколи не вийде заміж, тому що принц не хоче терпіти твою стервозність. Як бачиш, твій Артемко нікуди від тебе не подівся і все життя ще тебе протерпить, - сміялась Ніка, спостерігаючи за щасливою подругою. - Я ж обіцяла, що нагадаю тобі нашу розмова в день твого весілля з Артемом.

- Я пам'ятаю, - посміхнулася наречена у відповідь і повернулась до подруг, які будуть супроводжувати її ціле весілля.

Раптом почулися сигнали автомобілів, які повідомляли про те, що молодий уже зовсім близько.

- Все, з Богом! – Катерина перехрестилася і разом з подругами подалася на перший поверх.

Проте вийти одразу їй було заборонено. Неодружені троюрідні брати взялися за викуп своєї любої сестрички. Але було все не так просто. На той дріб’язок дружби викупили тільки дружечок.

- Ну, та покажіть вже нам нашу лебідку! – вигукнув староста з боку молодого, який стояв з великим короваєм.

- Та на ці копійки ми вам тільки її палець один покажемо! – награно фиркнув хлопець, який стояв за столом, що ледь не валився від наїдків.

- Гаразд. А за такий дріб’язок віддасте мені кохану? – Артем дістав з внутрішньої кишені добрячу купку грошей і поставив на піднос.

Хлопці між собою переглянулися і зітхнули.

- Ну то що, віддаємо нашу квіточку? – спитав один.

- Наречений, бач, при  грошах, свою кохану цінує, то віддамо, певно, - відказав той.

Через кілька секунд двері до будинку відчинилися, і з'явилася наречена. Вона швиденько вийшла за поріг і зупинилася з дружками перед нареченим. Дівчата покланялися всій весільній громаді і аж тоді Катя підійшла до коханого. Ось вона. Його доля. Його любов...

- Ти просто ... просто ... така ... красива...

- Я просто твоя, - розпливлася в усмішці Катя вони разом увійшли до будинку.

При образах і при батьках схиляли голови для благословення. Матері ледве стримували сльози радості, бачачи своїх дітей у весільних в браннях. Після прощання з рідною домівкою, наречені рушили до церкви на окремих автомобілях.

У церкві молодята перед Богом дали обітниці, що проживуть весь вік в любові і вірності, поки смерть їх не розлучить. Під храмом Катерина щедро розсипала цукерки, щоб їхня доля була ж такою солодкою.

До офіційної церемонії молодята рушили вже після фотосесії на їхньому знаковому місці. На озері наречені позували фотографам і операторам, щоб колись переглядати ці фото і згадувати, яким же був прекрасний той день.

Потім усі гості змогли стати свідками того, як ці двоє закоханих поєднали свої долі і перед законом. Все це відбувалося під відкритим небом на подвір’ї ресторану. Під аркою, уквітчаною живими білими трояндами, на наречену чекав наречений та ведучий церемонії. Гості сиділи на білих дерев’яних кріслах, спинки яких були прикрашені ніжно-рожевими бантами. 

По білій доріжці спочатку йшла Арі з ангельськими крилами і в платтячку, яке було пошите, як у мами. Вона посипала шлях, по якому йшла Катя, пелюстками червоних троянд. Позаду наречена йшла під руку з батьком під аплодисменти гостей. Після того, як наречена опинилася в надійних руках нареченого, розпочалася церемонія. Усі не могли стримати сліз, коли наречені клялися один одному у вічному коханні. Аріна піднесла на атласній білій подушечці обручки. Молодята обмінялися перстенцями, наче долями, і закріпили свій шлюб ніжним поцілунком.

- Вовіки і всюди ми з тобою єдині…- промовили одночасно молодята і випустили в небо білих голубів, які линули ген за небокрай разом.

Після закінчення церемонії усі гості з превеликою радістю почали вітати молодят і щедро їх обдаровувати. Хто вже встиг побажати молодятам вічного кохання і довгої щасливої долі, той міг займати свої місця у простору залі.

Спочатку цілий потік теплих і ніжних слів вони почули від своїх найближчих і найрідніших людей – батьків. Потім до привітань приєдналися їхні помічники як на весіллі, так і по життю, їхні дружби і дружечки.

- Усі знають, яка ви прекрасна пара і як ви один одного кохаєте. Але ніхто цього не бачив, вірно? – говорив Костя, звертаючись до гостей.

- Ми вирішили зробити вам сюрприз, - продовжив Костя.

- Ваша любовна історія! – радісно вигукнула Анна.

- Ми знаємо, що цими кадрами вона не почалася, але хай, хоч ними і не завершиться! – вигукнула Поліна. – Увага на екран!

Молодята і гості перевели погляди на великий екран. Замиготіли перші кадри.