2

 Яковлєв дав розпити напівпорожню флягу Селінкова, а свою причепив до пояса. Сонце припікало все сильніше, важко було навіть дихати. Лиш Гоно почувався добре, він був звиклий до подібних умов. Дуже швидко легка форма Василя, ставала для нього заважка, але скидати її він не збирався. На пекучому сонці він міг отримати сонячні опіки, а лікувати їх немає чим, тому доведеться трохи потерпіти. Шлях до кратера був далекий. Треба було подолати кілометри три, може трохи більше, але це кілометри по камінню, а біля кратера між валунами. На легкий шлях розраховувати не доводилось. Єдине, що втішало, так це можливість визначитись з місцем перебування, і поповнити запаси води. І була надія, що зустрінуть людей, і отримають допомогу.

Галька під ногами була плоска і утворювала рівну наче викладену місцину, що тяглась далеко в глибину острова. Іти по такій місцевості було непогано, от лише повітря було важке, дихати ним, розігрітим до великої температури, було важко. Здавалось, що розпечене повітря намагається розірвати легені. Але з кожним кроком це відчуття ставало слабкішим, і на пів шляху Василь відчув полегшення. Легені поступово звикали до незвичного повітря, і дихати було набагато легше. Якби не погіршення місцевості він би раніше звик до цього повітря. А так зі зміною обставин Василь не відчув змін до навколишнього середовища.

Пряма дорога змінилася на більш незручну. По дорозі часто зустрічались все більші валуни, які з часом почали перегороджувати собою шлях, і доводилось обходити їх, витрачаючи сили. Безлюдний острів, жодного деревця, або хоча б якась травинка. Нічого, все знищило сонце своїм промінням. Важко вижити в таких умовах. Відсутність вологи давали про себе взнаки. А що коли кратер виявиться таким же пустинним, без води. Тоді вижити в таких умовах буде перемогою над природою. А можливо це і є випробування їх самих. Дорога ставала все важче і важче. Були впадини, які можна обійти, і вони не були надто глибокими. Подолати їх можна було легко, але Василь не бажав витрачати сили на подолання цих впадин, краще їх обійти.

З наближенням до кратера перед Василем виникали більші перешкоди. Валуни  ставали більшими і перегороджували шлях. В міру можливостей Яковлєв обминав їх, але з часом він робив такі зигзаги, що й сам міг в них заблукати. Добре що хоч орієнтир був. Не подолавши і половини шляху Василь відчув втому. Потрібно було відпочити. Але легко вирішити, важче зробити. І все ж відшукав місце для перепочинку. Один із валунів стелою виривався із ґрунту, і створював тінь. Сховавшись від пекучого сонця, Василь випив води, і вирішив перепочити.

В тіні було добре. Не дошкуляло сонце, і все ж було жарко. Від цієї спеки можна збожеволіти. Ні затінку хорошого, ні інших способів збити спеку, яка дошкуляла. Василь стягнув промоклу гімнастерку, і сухою матерією витер спітніле лице. Хоч і добре тут, але від бездіяльності користі мало, потрібно рухатись далі. Прикривши спину гімнастеркою, Василь підвівся. Оце спека, навіть штани почали промокати його потом. Сонце вже, мабуть, пройшло свій зеніт, чи Василю здалось. Від спеки він погано думав. По часові, ще далеко до обідньої пори, а по сонцю то вже й час. Ще одне не давало спокою, але що саме поки що було незрозуміло. Що ж вперед до кратера.

Ідучи Василь трохи заздрив Гоно і Степану. Біля літака нині куди краще ніж йому. Там, якщо спека стане нестерпною можна освіжитись в морі, а в нього не було такої можливості. Куди не кинь погляд одне каміння, і більше нічого. Кратер був майже поруч, але як вибратись на його вершину? Без потрібного спорядження і мови про подолання перешкод нема чого вести. Якщо там крутий схил, то подолати його він не в змозі. Може десь є вихід струмка, то це полегшило б їх задачу по добуванні води. Можливо доведеться пройтись попід кратером, в пошуках можливого струмка.

Раптом дорогу загородили дві округлі брили. Між ними був прохід метрової ширини. Яковлєв пройшов у цей прохід, в тіні можливо він краще оцінить ситуацію. За брилами виявилась площадка, і Василь знову потрапив під пекуче проміння. Думав сховатись, а виявилось все навпаки. Але не буває худа без добра. В кутку виднівся ще один прохід. Цікавість погнала Василя до цього проходу. І о радість, до вершини кратера вела стежина. Хоч стежина була крута, але була можливість дістатись до кратера. Василь поспішив вгору.

Кратер був округлої форми, з рівною поверхнею. В середині було плесо води. В діаметрі кратер був метрів триста, а можливо і більше, але головне він був заповнений водою. Рівне плесо виблискувало, було рівне, без жодної хвилі. Сюди і вітер не досягав, що створювало на плато цілковитий штиль. Яковлєв долонею зачерпнув води, і враз осмикнув руку. Вода в кратері виявилась не прохолодною, а крижаною. Від несподіванки, рефлекс руки спрацював. Повторно Василь ще раз попробував воду. Ні йому не здалось, вода і справді була дуже холодна. Черпаючи долонею Яковлєв напився води, потім наповнив водою фляги. Це добре, що вода холодна, бо доки донесеш вона нагріється. А так можливо довше протримає прохолоду.

Утамувавши спрагу, Василь оглянувся навкруги. Він не помилився – вони на острові. Навколо них бушував океан, що простягся до видимих горизонтів. Острів виявився невеликим, для карти, а так він займав чималу площину. Діаметр острова був приблизно п’ять, шість кілометрів. Вся територія була кам'яниста без будь-яких ознак живих істот, або рослинності. Вважаючи, що волога лиш тут, і до всього крижана, вона лиш погубить рослинність, а не підтримає. А при відсутності флори, фауна не може жити. Швидше б прибула пошукова група, бо затримуватись тут у них немає ні часу, ні бажання.

Що ж води тут вдосталь. Враховуючи діаметр озера води тут багато, от лише ходити  за нею далеко і незручно, але добре що хоч так. Василь поглянув у воду, щоб побачити дно. Прозора вода проглядалась добре. Дно було за три-чотири метри, все покрите галькою, що щільно прилягала одна до одної. Жовті промінці пронизали всю воду освітлюючи дно. З віддаленням від берега дно поглиблювалось, і щезало в товщі води. Скільки тут води? І від її холоду каміння тут прохолодне, а не гаряче. Від прохолоди, що тяглась від озера стало хороше, але засиджуватись тут Василь не збирався. Час повертатись.