6

Зазвичай Василь зустрічав схід сонця біля літака. Ранок був прохолодний. Сонце ще лиш виглянуло із-за горизонту, освітивши землю. Навколо було тихо, лиш тихий шелест хвиль, що набігали на берег порушував цю безкрайню тишу. В інший час Василь помилувався б пейзажем, що оточував його. Було приємно дивитись на хвилі, вони заспокоювали, але не в зараз. Скоріш би сонце зігріло все навкруги. Нічний холод уже дістав його. А доведеться звикати до цих умов. Вночі холод, а вдень спека. Якби не засмага він не знав, що їм робити. Пекуче сонце спалило б їх. А так засмага укріпилась, і поступово набирала мідного відтінку.

Як і очікувалося, до вечора ніхто не прибув. Мабуть, теорія Василя виявилась не просто вигадкою, або фантазією, а правдою. Очікування томило, а ще більше томило невідомість в майбутньому. Але хай там що, потрібно жити. Панторов і Селінков пішли відпочивати, а він ще затримався біля літака. Для чого? Щоб заспокоїти самого себе, і вкотре впевнитись в тому, що група не прибула. Він довго гуляв по березі, не поспішав до укриття, що стало їх домівкою. Спека спала, і було чудово прогулюватись берегом слухаючи хвилі, що набігали на берег. Можна було на час відволіктись від усього, не думати про завтрашній день, як його прожити. Просто погуляти, послухати море, бо інших звуків тут просто не було.

Чи довго гуляв, він не знав. Вони не мали змоги вичислити час. Без годинника, орієнтуючись лиш по сонцю, або по своїх розрахунках, вони звикали жити тут. В ночі час біг по іншому, а вдень він пролітав весь в турботах. Не встиг щось зробити, а вже вечір, час готуватись до відпочинку. Тут потрібно було завчасно приготуватись до сну. Відсутність світла не давала часу на роздуми. Завішаний прохід, робив укриття темним, а відшукати щось в такій темряві було не можливо. Тому навчені попередніми ночами вони старались завчасно зайняти місця. І все ж Василь не поспішав. Як і в перший день, він вирішив трохи почергувати. А коли холод все ж таки пройняв його до кісток, він повернувся до укриття. Будити Степана не став, розуміючи що чергування не принесе користі. Якби їх шукали, то давно б знайшли.

На подив він прокинувся сам. Нічного сну було досить, щоб тіло відпочило. Він вийшов з укриття, коли лиш світало. Кілька хвилин, і він біля літака, саме сонце виглянуло із-за горизонту. З прогріванням повітря, повставали і друзі. Знаходитися в помешканні вдень було не можливо, все прогрівалось так, ніби в сауні. Температура підіймалась до не виносимої жари. Краще перебувати біля моря, де кілька годин ще трималась прохолода. З часом, і біля моря буде непереливки, тоді на поміч приходила тінь літака, де вони ховались від спеки.

Селінков відразу прийняв ранкову ванну, кинувшись у море. Гоно не поспішаючи розпалив керосинку, готуючись до приготування їжі. Яковлєв забрався на літак. Його ще не покидала надія на пошукову групу, хоч і ця надія танула з кожною годиною. Інші, мабуть, змирились з висновками Василя, і готувались до довгого перебування на цьому острові. Василь нічого не промовив до обіду. Селінкова довго не було, а коли повернувся, то тяг чималу здобич. Такий улов в них був вперше.

Селінков був хорошим рибалкою, але ніколи не вихвалявся своїми уловами. В усіх рибалок були легенди про велику здобич, що зірвалась з гачка. Степан випадав з цієї компанії. Він свої слова завжди старався підтвердити. Коли він розповів про сома, що спіймав руками, всі сприйняли це як чергову байку. Але Степан дістав з сумки півметрового сома без жодних ушкоджень. Це, мабуть, був найбільший його улов. З підводного пістолета Степан міг уполювати в наших ріках рибу, що досягала метра. На більшу здобич він не полював, поранина риба могла затягти в глиб своїх володінь. А втрачати дорогоцінну річ Степану було жаль, тому й полював на невелику. Сьогодні він витягнув з води метрову рибину. Відтягнувши рибу від берега, він витяг з її голови ніж, і задоволений собою розлігся на піску. Гоно лиш покачав головою. Ситний сніданок буде сьогодні.

Опівдні спека досягла свого апогею. Навіть тінь не рятувала від спеки. Сьогодні сонце випробовувало їх на витривалість. Вони наче уже й почали звикати до острівного клімату, але сьогодні сонце влаштувало їм справжнє пекло. Єдиним порятунком був струмок. Щоб не бігати раз повз раз  за водою, яка встигала нагріватись, вирішили розміститися біля струмка. Василь вирішив перевірити, чи витримає струмок таку спеку. До всього біля струмка вода в морі була холодніша, і можна зганяти спеку не лишаючи хорошого місця. І спостереження можна вести від струмка, де місцевість більш відкрита.

Селінков  лежав на березі. Він переміщався по піску, то вище від набігаючих хвиль, то повністю занурювався в воду. Яковлєв і Гоно примудрились сісти у воді так, щоб вода покривала їх тіла від пекучого сонця. Василь поставив перед собою задачу навчити Гоно  української. Було погано, що Панторов інколи випадав з розмови, коли Степан з Василем починали суперечку рідною мовою. Василь дратувався, що вони ведуть розмови двома мовами. Виникла потреба вчити члена екіпажу до звичної їм мови. І ще одну мету переслідував Яковлєв, зайняти час, якого в них дуже багато. До всього Василь був впевнений, що Панторову це знадобиться.

Коли навчання втомило Василя, вони охолодившись, вибрались на берег. Не думав Василь, що навчання така важка річ. Перша помилка у Гоно була з буквами И і І. У Гоно ці букви мінялись місцями. Довелося прикласти чималих сил, щоб Гоно засвоїв перші слова, зрозумів їх значення, а головне навчився правильно вимовляти їх. Після кількох годин навчання, Василь зрозумів, що його полишає терпіння, тому він перервав заняття, вирішивши зігрітись і заспокоїтись. Вони лежали на теплому піску, грілись. Потрібно було відійти від процесу, і Василь почав розпитувати Гоно про його сім'ю. Вже скільки вони знайомі, а Василь так і не зміг дізнатись щось про рідних Гоно. В часи бойових днів було не до того. І ось випала можливість ближче познайомитись з цим чудовим чоловіком.