11

Риби біля острова було дуже багато. Недалеко від берега плавали косяки риб середньої величини. Велика риба плавала не в зграях, за нею потрібно було пополювати. До всього риба була досить жирна. Мабуть, водорості, що росли трохи далі від берега, були хорошим кормом для навколишніх жителів моря. Хижаків біля острова їм не довелось бачити. Тому риба була великих розмірів, і підпускала близько до себе. Селінков старався зробити запас риби. Як показало перебування тут, в дощові дні полювання було неможливе. І хоч дощ затримував їх лише на день, Селінков передбачав, що в майбутньому риба стане більш обачною, і не всяке полювання буде таким вдалим як зараз.

Одного разу Степан швидко приплив до берега. Шнур він то попускав, то натягував, вимотуючи рибу. По тому, що цей процес затягся, риба була велика. Після години боротьби риба здалась. Щоб її витягти їм усім довелось долучитись до цієї справи. Вони витягли на берег велику рибу. Такого виду ще ніхто з них не зустрічав. Василь засумнівався в її придатності, але Степан запевнив, це тунець, дуже смачна. Його м'ясо схоже до телятини. Василь уже й забув, яке воно на смак те м'ясо, тут вони їли лиш рибу. Удар гарпуном був вдалим, Степан вцілив у район шиї риби, і цим смертельним ударом він швидше справився с здобиччю. Поки оцінювали його здобуток, Степан збілував тушу, відділивши від м'яса  шкіру. Після висушування, це замінило підстилку в помешканні. А м'ясо і справді виявилось смачним. Смакували ним два дні.

В той час як Селінков був зайнятий добуванням їжі, Панторов повністю взяв на себе роботу по літаку. Весь свій час він проводив в літаку, або працював біля нього. Гора брухту росла, хоча інколи з неї діставали деякі деталі, що знадобилися в побуті. Гоно витягував з нутрощів все зайве. Спочатку Яковлєв боявся, аби Гоно не перестарався, але досвідчений технік добре знав свою справу. Він відмінно розібрався в невідомій йому системі, і тепер добре знав, що потрібне, а що зайве. Деталі, які не відігрівали ніякої ролі він відразу прибрав, а ті що викликали в нього сумнів, він ішов до Василя за порадою. Уже у двох вони вирішували, що потрібно, а що зайве. Хоч від незначних деталей і не відбувалось значного полегшення, але в сумі  відбулось таки полегшити літак.

Основна вага літака була в пальному, от нею Гоно займався в вечірній час. Він міг затриматись довше, і лягав відпочивати, коли Василь зі Степаном бачили не перші сни. От тоді приготуванням сніданку займався Василь. Але поспати довго не було можливості. Василь раз затримався в помешканні, і відчув на собі всю спеку острова.

Яковлєв більше часу проводив біля струмка, і не лише вдень. Ранкові походи по воду були потрібні. Василь уже навчився визначати погоду по сонцю. Спостереження довели це припущення. Якщо сонце виглядало із-за горизонту червоним диском – день обіцяв бути жарким. В такі дні попрацювати біля літака можна лиш зранку. Якщо сонце сходило білим диском з синіми смугами, слід чекати на дощ, навіть затяжну зливу. Побачивши таке сонце, вони не лякались, але поспішали перенести плиту до помешкання. Дощ міг початися і зранку, і в обідню пору. Якщо дощило зранку, то вночі дощ вщухав, а рано вони спостерігали веселки. Якщо дощ починався в обід, то він не вщухав до ранку, і після нього могло не бути веселок. Один раз сонце зійшло просто білим диском. В цей день вони чекали на дощ, але впродовж дня не було ні краплі, але було холодно. Лиш надвечір трохи поморосило.

Згодом виявилось, що є ще один колір – жовтий. Уже звиклі до витівок острова вони спокійно зустріли нове явище. А острів попередив їх про туман, що за лічені хвилини окутав все. На камінні конденсувався туман, воно було весь час вологе, і краплини води просочувались між камінням. Було прохолодно, і була можливість попрацювати, але насиченість повітря вологою було так сильне, що важко дихалось, тому вони цей день перечекали в помешканні. Там від плити було тепло, і туман не проникав. Так вони довідались, що по сонцю можна визначити погоду на день.

За час спостереження не виявилось ніякої послідовності в погоді. Дощі могли бути раз на тиждень, а потім два тижні спеки, і замість дощу, туман, і знову тиждень спеки. Передбачити погоду було важко, як і зрозуміти опади. Без хмар, волога бралась невідомо звідки. Детальніше перевірити свої припущення не було змоги. Дощ був такий, що за два кроки нічого не видно, то яке тут спостереження за небом? Тому Василь відклав цю непосильну для нього справу.

Його більше цікавив кратер. Струмок поставляв їм воду безперебійно, і це було добре. Дощі потрібні були, хоч і затримували їх. Без поповнення запасів вологи вони не протримаються довго на острові. Дощ, туман, це добре. І все ж було цікаво, звідки береться вода продовж довгих засушливих днів. Може воду поставляє озеро, що розташовано недалеко? Але там запасів води не так багато.  Це питання мучило Василя, і він вибравши час пішов у розвідку. Флягу з собою не брав, він ітиме по березі струмка. І вода завжди поряд, та й потрібно вивчити все досконаліше.

Йти по розпеченому камінні було важко. Вони давно вже не використовувались черевики на острові. З перших же днів вони відмовились від взуття. По піску ходити босоніж було набагато зручніше, і по камʼяній рівнині теж. Не було гострих виступів, які могли ранити, тому вони відмовились від взуття. Черевики, використовували лише для походу в глиб острова, а таких вилазок вони давно не робили. Та й час для взуття вичерпувався, а їм ще потрібне буде воно. В них уже потріпався одяг, захисні костюми теж, хоч і використовували їх лише вночі, коли температура повітря була низькою. Впродовж дня вони були без одягу. Вони добре загоріли, і вже не боялись отримати опіки, а чималі шевелюри зберігали їх голови. І все ж інколи вони прикривали голови побоюючись сонячних ударів.