17

Монотонний гул двигунів пасажирського лайнера заколисував, наганяв сон. Але Яковлєву було не до сну. Кілька днів своєю бурхливістю захопило його і затягло у вир подій. Все пролетіло швидко. Розтавання з Панторовим були швидкими. Уже в Гавані вони розлучились. Панторова забрали представники Анголи, а їх України. Вони навіть не встигли розчулитись. Все відбулось швидко. Вже в літаку вони зрозуміли, що розлучились назавжди. Нового такого випробування, яке зведе їх разом не буде. Було якось сумно, і був не приємний осад. 

Тепер у літаку на шляху до дому, хоч цей шлях був неприємний. Особливо для Селінкова. Ще в консульстві України їм дещо повідомили. Це повідомлення було ударом для Селінкова. Він повертався в нікуди. Рідних не було. Єдиною ниточкою, що зв’язувала минуле і сьогодення був Яковлєв. Ні рідних, ні знайомих, нікого. Всю дорогу до аеропорту він метушився, лише в польоті заспокоївся та заснув.

У Василя все було краще. Всі живі й здорові, щоправда, батьки переїхали до Віри – середньої сестри й лишили місто. А Надія лишилася в місті й вийшла заміж. У неї є син, йому п’ятнадцять. Не поганий подарунок долі, в нього є майже дорослий племінник. Про повернення повідомили лише Надії. Скільки ж сліз пролили рідні оплакуючи його «смерть», а тепер от повернення. Але що від нього залежало? Така його професія льотчик-випробувач. Кожен день по лезу ножа.

Майор дотримав слова і дістав їм ознайомчу літературу. В основному це були вирізки газет, Яковлєв вирішив не гаяти час, і поки вони в повітрі, він зможе вивчити документацію. Але спочатку був шум від дітвори, яка поверталась додому. Та поступово ставало тихіше. Ніч поступово накрила все навкруги й всі пасажири  утихомирились. Яковлєв  зміг спокійно зайнятись читанням.

Уважно читав повідомлення про кінець вісімдесятих. Чому комуністичні діячі так різко змінили свої погляди? Кому це було вигідно? Колись могутня країна розпалась на декілька незалежних, але дуже ослаблених держав. Може він і помиляється, але комусь було це потрібно.

Правду казав майор. Багато таємниць відкрилось. І про голодомор, і про діяльність УПА. Виявилось, що комуністичний режим теж робив злодіяння. А хто не помиляється? Але все одно було багато хорошого. З іншого боку притискання мови, хоча були школи й українські. З відокремленням багато змінилось? Збільшилась кількість українських шкіл, але в містах і особливо на сході переважала російська.

Та й здобутки на мовному фронті, затьмарювались розрухою в економічній сфері. Заводи та фабрики вирізали на брухт. Або купуються за безцінь якимось баригою і переобладнуються на щось інше. Не міг Василь зрозуміти, як люди можуть називати себе підприємцями просто перепродуючи товари. Це ж спекуляція!!! В їх час таких садили у в’язницю. А сьогодні це «бізнесмени», що «піднімають» економіку.

Україна 90-х, нагадувала післявоєнну. Безробіття, багатії, західні поняття, загниваючий капіталізм. Все погане звідти легко приживалось у нас. Зрівнялися з країнами, так званого, третього світу… Ганьба!

Читаючи Василь лаяв не лише владу, але й народ, що підтримував безглузді рішення. Це ж безглуздо що чотириста осіб купаючись у розкоші, збільшували своє багатство, та ще й були недоторканими. Хіба це незалежність? Це ярмо для простого народу, яке накинули колишні бандити!

Яковлєв довго дивився в ілюмінатор. Чорна безодня за склом. Така ж чекала їх вдома. Йому легше йому допоможе рідня, а як же Селінков. Чи витримає він. Та й Василеві не легко буде, по документах у них звичайно уже військовий пенсійний вік, але вони ще молоді. Та чи зможуть вони бути пілотами?

Знайомлячись далі з історією, він зрозумів: можливо не все так і погано. Країна вставала з колін. Якщо дозволить здоров’я він піде далі служить, яка б та служба не була. Він військовий і має захищати свою Батьківщину! Може хоч якийсь досвід зуміє передати, та й сам научиться у нового покоління. Згадалося лише лице лікаря, котрий оглядав їх, що воно могло означати? Хтозна, хтозна. Ось вдома пройде комісію, там і стане усе відомо.

Що будуть зміни, це зрозуміло, коли дійшов до останніх років. Те що відбувалося в країні з виборами він ніяк не міг второпати. Як могли люди ігнорувати правом вибору… Вибори – це ж свято. Не зрозуміло  було й, що за фальсифікація. Що це таке? Як це взагалі можливо?

З тяжким відчуттям Василь заснув. Сон, що приснився, був приємним. Знову вони зі Степаном йдуть по смузі в перегрузочних костюмах з шоломами в руці. Все як завжди, он стоять їх літаки. Зараз запрацюють двигуни й вони, як свічки піднесуться в небесну, блакитну, нескінченну височінь. А над полігоном вони виконають маневри: ганятимуться один за одним, імітуючи повітряний бій. Потім усім задоволені повернуться. Їх вже чекає командир, щоб вичитати, вказати на помилки й в який уже раз попередити про недопустимий ризик в мирний час. Як усе було чудово.

Дивний сигнал і все. І літаки й друзі розтанули в тумані. Відкрив очі. По динаміку пролунав голос. Повідомляли про прибуття, просили пристебнути ремені безпеки. Степан теж прокинувся. В ілюмінаторі світило сонце. Літак пролітав над Києвом. Василю до того не доводилося розглядати міста з висоти, він над ними проносився. Або місто не було видно за хмарами.

Літак заходив на посадку. Видно було аеродром, його смуги й літаки. Яковлєв вперше бачив «Боїнг». Раніше вони бачили такі літаки тільки на фото, або на кіноплівках.

Біля трапу їх зустрічали. Дві машини чекали на них. Далі невеличке відділення де гелікоптери, так тепер називали вертольоти, дуже швидко перенесли їх на місце призначення. 

Від площадки вони направились до будинку з вежею керування. Здавалося нічого не змінилося. Клумби так же рясніли квітами, лише різновид був дещо більший. І колись невеликі деревця, тепер були високими з буйними кронами. Сад теж розширився, поповнився новими саджанцями.  А ті що, висаджували вони, тепер піднялись, гілки прогинались під тягарем плодів. Що ж хоч хтось ще пам’ятає їх, он як махають кронами, неначе вітаючись. Василь на повні груди вдихнув аромат рідного краю. Як добре дома!